Слава ЗСУ!

У світлі прожекторів з’явилася вона, Непереможна Солоха, у повному бойовому спорядженні. Широка спідниця підтикана з боків, аби дати свободу ногам. Рукави білої сорочки підкатані, глибокий викот прикрашає червоне коралове намисто. Подейкують, що насправді намисто не просте - замість нитки там сталевий тросик, щоб можна було душити супротивника. Отож, червоне намисто лежить на високих грудях, волосся ретельно заховане під традиційний у цьому виді бойового мистецтва очіпок, і краї його зав’язані такими собі хвацькими ріжками. Одна рука спирається на стегно, у другій - довгий рогач. Ви зрозумієте мене правильно, коли скажу, що від такої картини спиною побігли мурашки. Ні, я не злякався, тому що я взагалі нічого не боюся, але голос крові - що поробиш, мої пра-пра-прадіди теж здригалися, коли бачили жінку в бойовій позиції.

Солоха вклонилася на всі чотири боки, де сиділи глядачі. Прожектори припинили бігати, немов навіжені, і мені вдалося роздивитися її обличчя - зрозуміло, настільки, наскільки це можливо з відстані. Треба зазначити, що воно було добряче набусурманене - брови агресивно підведені сажею, лоб вибілений, а щоки вкриті легким рум’янцем, не знаю, справжнім чи штучним. Але попри традиційний макіяж, мені здалося, що жінка зовсім не стара. А це означає, що її вміння не є суто теоретичними. Вона - реальна бойова одиниця.

Такі висновки надихали. Бо, знаєте, як воно буває - видатний майстер, ідучи до зеніту своєї слави, добряче стомлюється і врешті здатен тільки на показові виступи або навчання. Чи багато слави - перемогти славетну, але стару людину? Врешті-решт, молодість завжди переважає у силі. Але це не той випадок, а отже, на мене чекає справжнє випробування. Що ж, я готовий до випробувань, і тепер подивимося, чого такого вона вміє, коли вважає себе непереможною.

Побачивши свою богиню, зал вибухнув овацією, так що навіть заглушив звук фанфар. Лях поруч несамовито бив у долоні. Мустафа тупотів ногами, бо на їхній планеті так заведено. Незворушним лишався лише я, за що одразу отримав від начальства втик.

- Ти звертаєш на себе увагу, - прошипів Лях і для переконливості стусонув мене під ребра.

Задивившись на майбутню суперницю, я забув просту істину - агент Української Галактичної Служби має зливатися з натовпом, аби його не можна було запам’ятати, а значить викрити. Так мені і треба, йолопу.

А взагалі-то славетна Солоха була геть не схожа на свій афішний образ. Вона зовсім не справляла враження дебелої. Така собі граційна жіночка, навіть можна було б сказати, що тендітна. Босі ноги впевнено топчуть татамі, але роблять це якось ніжно. От саме тому українське бойове мистецтво завоювало світ, що воно дозволяє жінці залишатися жінкою, а не накачувати велетенські м’язи або висушувати себе дієтами. Я раптом відчув гордість за всю націю, але вчасно зупинив себе: врешті, прийшов сюди не для того, аби пишатися.

А Солоха вже почала розминку. Вона перестрибувала через асистентів, спираючись на рогач, неначе Бубка на жердину, жонглювала макогонами, тарілками та горщиками, - коротше кажучи, робила усі ті ефектні штучки, що справляють враження на публіку, але не є по-справжньому складними. Так зможе будь-який кандидат у майстри, дай тільки волю. Наш тренер категорично забороняє подібні вправи, бо вважає їх профанацією. Проте він все-таки має на увазі чоловіків. Жіночі стилі завжди були схильні до танцювальності.

Коли в повітрі засвистіли перші бойові тарілки, найбільш полохливі глядачі почали прикривати голови руками. А дарма - жоден снаряд не пролетів повз ціль, жоден шматок порцеляни не впав у залу. Наприкінці першого відділення Солоха навіть стала пускати тарілки по дузі над глядачами, неначе бумеранг, і вони врізалися в ціль з боків, осипаючи її скалками. Так, тут було на що подивитися. Я не є фахівцем з бойового метання, але маю досить тверду руку та вірне око, а тому можу оцінити чуже мистецтво. Так от, заявляю відповідально, тут воно було на рівні галактичному і навіть вище. Я ніколи не бачив нічого подібного. А коли з тридцяти метрів Солоха, майже не цілячись, закинула п’ять горщиків на п’ять кілків бутафорського тину, і вони захиталися там, подзеленькуючи, немов глиняні дзвоники, зал просто заволав від захвату.

- Її треба залучати до спецоперацій, - закричав я Ляху в самісіньке вухо, намагаючись перекрити галас. І він тільки кивнув.

Друге відділення було, як на мене, менш цікавим. Я вважаю і, здається, небезпідставно, що бойове мистецтво може бути або ефектним або ефективним. Те, що демонструвала нам Непереможна Солоха, більше нагадувало китайський театр - спочатку з макогоном проти одного, потім з макогоном проти двох, з рогачем проти трьох. Супротивники слухняно падали попри те, що вона зупиняла удар на підльоті. Ну зрозуміло - не можна щосили гамселити своїх асистентів, бо так скоро асистенти закінчаться. Але показові виступи втрачають цінність для справжнього поціновувача. Судячи з того як Солоха вправлялася зі своєю зброєю, вона дійсно могла зупинити двох-трьох погано навчених бійців, може, навіть одного добре навченого. Ні, що там казати, асистенти були професійні, вони щосили демонстрували агресію, а за необхідності навіть підлість, проте твердо знали, атакувати наступної миті чи падати, і це геть псувало ефект.