Слава ЗСУ!

О Майстре, нашого життя первопричина!

Чом стільки має вад твій первотвір - людина?

Як добре виліпив, навіщо розбиваєш?

А вийшла помилка - чия ж у тім провина?

***

Своєї долі ми не зменшим, не примножим -

Стрічаймо ж суджене із настроєм погожим!

Твої й мої діла, оскільки нам відомо,

Переінакшити ми все одно не зможем.

***

Коли в тобі самім добра і зла зерно

I Долею твій шлях накреслений давно,

Ти неба не картай, а розміркуй: за тебе

У тисячу разів нещасніше воно!

***

Поглянь на випнутий угору небосхил,

Що найкмітливіших утоптує у пил!

На дружбу келиха й сулії, що устами

Стулились, поки кров їй витікає з жил!

***

О серце, все збери, що маєш! Край води

Садочок радості собі опоряди -

Й побувши у ньому вечірньою росою,

Знімись удосвіта й назавжди пропади!

***

Розумним і твердим у цьому світі будь

І завжди мовчазним у цьому світі будь!

I, поки очі є, язик і вуха в тебе,

Сліпим, німим, глухим у цьому світі будь!

***

Приємніш пить вино, до гарних залицятись,

Аніж в удаваній побожності вправлятись.

Коли усіх п\'яниць поглинуть має пекло,

Хто ж із людей тоді зуміє в рай дістатись?

***

Найкраще пить вино у віці молодім,

Укупі з милою, з товаришем своїм.

Цей ненадійний світ на сон і пустку схожий,

I пить без просипу - єдине щастя в нім.

***

Доволі мріяти про барви й аромати,

Гидкого й доброго у всесвіті шукати!

Хоч ти Земземом* будь і джерелом життя,

А прийдеться й тобі нікчемним прахом стати!

* Священна криниця.

***

Ця піала вина - всіх вір і раю варта,

А крапелька його - вінця Китаю варта.

Всіх радощів життя ця дивна гіркота,

Що в чарку з глечика я наливаю, варта.

***

У час, коли роса тюльпан укриє сиво

Й фіалка хилиться, трави таємне диво,

Як любо глянути на пуп\'янок зелений,

Що зборочки свої підтикує дбайливо!

***

Під старість хилиться і кипарис гіллястий.

Мій вид гранатовий зробився попелястий.

Чотири підпірки і дах мого буття

Вже похилилися й загрожують упасти.