Слава ЗСУ!

I в п\'яних менше в нас у голові химер:

Ми точим кров лози, а він людської прагне -

Нехай же судить сам, хто гірший кровожер!

***

Ці чвари, підступи, нікчемне сум\'яття...

Доволі, чашнику, недоброго пиття!

Доволі! Хочу я, щоб вилився на землю,

Як решта з келиха, цей залишок життя!

***

Душа моя болить, я думаю про друга,

А в друга милого на серці інша туга.

Навіщо ж гойнії тепер шукати ліки,

Коли вже й лікаря перемогла недуга?

***

Що перед чаркою імперія Ковуса,

Кубадів гордий трон, ясні клейноди Туса?

Зітхання вранішнє з грудей коханця краще

За молитви того, кого страшить спокуса.

***

Прожити сімдесят - і з думки викинь! Хай

Тобою править хміль - тут тільки п\'яним рай!

Аж поки з голови твоєї зроблять глечик,

Ти глечика з вином із рук не випускай!

***

Нас переслідує Недоля навісна.

Присядемо ж удвох та вип\'ємо вина!

Ми добре знаємо, що на прощання й краплі

Води звичайної нам не пошле вона.

***

Хоч землю я пройшов і в мандрах натомився,

Але від того світ на краще не змінився.

Я радий і тому, що на шляху важкому,

Не знавши радості, я дуже й не журився.

***

Ти, в кого до утіх ненаситимий лас,

Кому байдужий суд, що жде по смерті нас,

Отямся, схаменись, поглянь навколо - бачиш,

Що діє з іншими невідворотний час?

***

Хто все перевіряв на терезах ума,

Для того жоден день не проминув дарма:

Або вимолював собі прощення в Бога,

Або за глек державсь руками обома.

***

Прийшли ми чистими - і стали ми брудними,

Прийшли веселими - зробилися сумними.

Гарячі сльози нам у серці запікались!

Життя розвіявши, тепер у прах лягли ми.

***

Любов - це сонечко, що всесвіт огріває,

Любов - чудесний птах, що в квітнику співає.

Її не знає той, хто плаче солов\'єм,

Вона в душі того, хто мовчки умирає.

***

В той день, як чистого я не найду вина,

I в ліках чую я отруту. Помічна

Від смутку вічного волога пурпурова.

Із нею п\'яному й отрута не страшна!

***

На цій землі іще ніхто не зміг