Слава ЗСУ!

Дійти до квітів, не сколовши ніг.

Щоб доторкнутись кучерів красуні,

На тисячу зубців розбився ріг.

***

Не знаю, де Господь узяв заживок мій:

В раю безгрішному чи, може, в пропасній?

Вино, вродливицю та пісню серед поля

Дай нам готівкою, а раєм сам здобрій!

***

Сказав я: «В рот вина й краплини не візьму!

Вино - це кров лози, я ж кров не п\'ю - й тому

Зрікаюся». Спитав мене мудрець: «Не дуриш?»

«О ні, це тільки жарт!» - я відповів йому.

***

О друзі, принесіть мені вологу пінну,

У вид янтарний мій додайте ви рубіну!

Коли сконаю я, вином мене обмийте

І з доброї лози збудуйте домовину!

***

З місяцевидою над річкою, в саду,

У квітах весело я вік свій проведу!

Усе життя своє - сьогодні, вчора, завтра -

Я пив і питиму, аж поки не впаду.

***

Троянда вранішня ошатністю своєю

Чарує солов\'я, співця свого. Під нею

Присядь у холодку, бо пелюстки ці вітер

Зриватиме й тоді, як станемо землею.

***

Хайяме, з Долею ти, мабуть, посварився?

Їй соромно того, хто в тузі похилився.

Підбадьорися ж, пий під ніжний стогін лютні,

Пий, поки келих твій об камінь не розбився.

***

Коли ви зійдетесь у злагоді та згоді,

Милуйтесь друзями, дивуйтесь їхній вроді!

Коли ж підчаший вам налле вина хмільного,-

Й мене, нещасного, згадайте при нагоді.

***

З тобою краще річ серед руїн вести,

Аніж молитись там, де не буваєш ти.

Початок і кінець всього, що є! Як хочеш -

В огні спали мене, а ні - у рай впусти!

***

Розбив ти келих мій, о невблаганний Боже!

Замкнув ти вхід мені у рай жаданий, Боже!

На землю вилив ти вологу пурпурову!

Чим хочеш присягну, що ти... ти п\'яний, Боже!

***

Гончар голів людських - своє він знає діло:

Витворні чаші він виготовляє вміло.

Він на обрус життя нам перекинув чашу -

Й замкнув під нею все, що тисне душу й тіло.

***

З твоєю ласкою не побоюся блуду,

З твоїм світильником зніму з очей полуду.

Коли вбереш мене у білий плащ прощення,

Я й Книги Чорної боятися не буду!

***

Багато квітів є, живих земних окрас.