Слава ЗСУ!

Їх в землю втоптує немилосердний Час.

Якби живилися з могил небесні хмари,

Кров дорогих тоді б аж до суда лилась!

***

Пішла б гора в танок, якби вина їй дав.

Той дурнем народивсь, хто за вино картав.

Я не закаюсь пить, бо без вина - не знаю,

Хто б виховав мене і путь мені вказав.

***

Ось піала і жбан - візьми, моя кохана!

Танцюй у квітнику, тепер пора весняна!

Бо не одну таку, як ти, місяцевиду

Час перетворював і в піалу, і в жбана!

***

Розбивши глечика, я не журився дуже,

Бо дурню п\'яному, звичайно, все байдуже.

I потай мовив глек: «Колись я був так само

Людиною, а ти - ти будеш глеком, друже».

***

О ти, що розум наш тобі не бачить краю!

Побожний я чи ні - тобі байдуже, знаю.

Я п\'яний від гріха - й протвережаюсь тільки,

Коли надію я на тебе покладаю!

***

О жителі могил, чиє безживне тіло

На прах розсипалось, на попіл спопеліло!

Яким же то вином аж до Страшного суду

Вас небо загодя так страшно обпоїло?

***

Зустрінься з милою, не забарись

Прогнати клопіт, що їй серце стис.

Безмежна ця краса - недовговічна:

Вона й у тебе з рук втече колись!

***

Юначе, підведись - горить зоря ясна!

В прозорі келихи налий огню-вина!

В цім тліннім закутку живеш ти мить... а потім,

Хоч як жадатимеш, не вернеться вона.

***

Вино - рідкий рубін, а глек - глибока жила,

Душа моя - напій в прозорій чарі тіла,

А світлий келих той, що від вина сміється,-

Сльоза, що кров хмільну у серці затаїла.

***

Ті, що до Бога шлях шукають у болоті,

Стіною хочуть дух одгородить од плоті.

А я на стінку жбан з хмільним вином поставлю,

Хоч би й мене, як жбан, повісили на плоті.

***

Красуне, як мій сум, ти довговічна будь!

Ти знову ласкою мені зігріла путь.

На мене мимохідь ти позирнула й зникла.

Чи не за правилом: зроби добро й забудь?

***

Я часто п\'ю вино, але без перепою.

До кубка тільки звик тягтися я рукою.

Чого ж я хочу ще? А от чого, послухай:

Не тішитися так, як ти, самим собою.

***

В паланні яхонтів уста сакі* повинні.