Слава ЗСУ!

 Саша Крат і Бездона яма

Він, як привид, швидко плив між високими моторошними деревами. Не було ніякого сумніву - це Чорний Ліс. Дерева миготіли, мов дорожні лінії, коли їдеш в автомобілі. Яскраво світився молодий срібний місяць на темному небі, яке було зачароване мерехтливими зірками. Десь удалечині мерехтіли вогні замку.

Саша точно переслідував когось... а, мабуть, і чогось. І те, що або кого хлопець переслідував не змогло утікти від нього. І, буквально, через декілька мізерних секунд щось чорне і волохате раптово повстало перед очима Саші. Воно відчайдушно втікало.

Хлопець був не впевнений, але, здається, то був вовкулака. Спалахнуло яскраве білосніжне світло, і тварина мертво впала на усіяну мереживом зелених трав землю. Закляття не залишило ніжодних слідів, тому Саша нагнувся над трупом і роздер до крові шкіру гострими, мов леза, пальцями. Багряна кров бризгнула в обличчя хлопця, але той, замість того, щоб стерти рукавом її з свого обличчя, облизав пийло вампірів. Сівши навпочіпки, він приклав холодні вуста до гарячої рани і почав висмоктувати кров.

Потрапити в замок, де повно незнайомих людей, а безповоротно близько безумний вбивця, котрий убив не одного мага, залишитись в живих та лишитись при свому уму – досить тяжко, як для дитини, котра справила одинадцятий день народження. Але в допомогу йому стає демон, та ще цей дивний професор темної магії…А життя так невпинно й невблаганно проноситься перед очима…

Присвячується Жанні та Юлі…

Глава 1. Сни демона і врага.

Ось уже майже одинадцять років село Книжківці не могло оговтатись від новини, що сім'я Кратів померла від вибуху газового балона. Деякі подейкували, що Саша Крат зумів врятуватись і він зараз в двоюрідного брата його матері, Максима Хлібова.

А деякі подейкують, що бачили як в будинок Кратів заходила дивна жінка в чорному плащі та так і не вийшла.

На небі світився срібним сяявом молодий Місяць. У напіврозвалено будинку було три живі людини і одна мертва.

Мертвою була дівчина. Вона мала білосніжне волосся, яке заховувало її ніжне дівоче тіло. Їй було не більше дванадцяти років. І, головне, її звали Віра, Віра Фазанко.

Її лагідні дитячі руки були прибиті цвяхом в долонях над її головою. З шиї дівчини стекала багряна ще гаряча кров на обиту тріснутими кахлями підлогу. Вірине тіло ще було гаряче і здовалось, що ось вона закричить від нестерпного болю.

В залитій місячним світлом напівзруйнованої кімнати стояло спиною до світила дві людини в сірій дорожній мантії з спущеним каптурем. Обличчям до Місяця на майже розваленому потертому дерев'яному стільці сиділа, погойдуючи стару дитячу колиску, в якій була лише обдерта червона подушка з золитистим написом - " Саша Крат",- жінка тридцяти років.

- Мамо, ти впевнена, що я повинний повертатись в Маїч.- сказав хлопець п'ятнадцяти років.

Борис мав дивне око, яке можна помітити у бляклому світлі ночі. Більмо ока було все в капілярах заповнених чорною кров'ю, немов чорнилом, а замість зіниці було чорна зірка із вісьми промінів, натомість райдужна оболонка була яскраво-зелена. Незвичне око поступово зникало, а на його заміну приходило звичайне.

- Тобі потрібно спостерігати за Сашою і доповідати мені про всі його дії.- сказала Марина.- І до того ж тобі потрібно передати Кірі Заболотній мій душомакст...

З цими словами Ерго Проксі піднялась з стільця, який сумно заскрипів. Над розваленою стіною здійналась ворона і полетіла в даличину, передвіщуючи теплу літню зливу. Саша повільно наблизився до хлопця. А потім дістав із правої кишені своєї темно-синьої дорожньої мантії невеличкий сундучок і обережно передав його Борисові.

Ерго Проксі глянула прямо в зелені очі свого сина. Вони були сповнені смутком і печелі. Марина провела своїми ще тендітні пальці по його щоці, немов приголубуючи його.