Слава ЗСУ!

САШКО

(В основу твору покладені реальні події, які сталися в м.Маріупіль)

По степовій дорозі донецької землі, яка була вкрита пилом, повільно рухались машини, проходили інколи люди. Здавалось, ніщо не може порушити красу та водночас буденність днів. Навкруги буяли квіти, співали птахи. Лише рудий собака знав таємницю цього похмурого степу...

Неподалік від дороги стояв дитячий притулок «Пілігрим». Тому ще здалеку можна було почути галас дітей, що грали в футбол або просто розмовляли. Невелике приміщення, на перший погляд сіре й суворе, стало рідною хатиною багатьох дітей. Якось тужливо ставало на серці тих, хто проходив повз нього. І дорога ця, хоч і була вкрита квітами та барвистими травами, несла смуток та тугу. Чому? Бо змушувала людей хоча б на хвилинку подумати про майбутнє дітей.

У кожного мешканця дитячого притулку була своя історія. Хтось сам втік з дому, а когось кинули батьки ще з часу народження, інші деякий час жили з рідними, але потім стали їм не потрібні, бо заважали пити горілку, хотіли, щоб їм теж приділяли час. І... опинилися за дверима без речей та грошей. Їх серця були скривджені, а життя зламане. Якщо запитаєш: «Як ти потрапив до притулку?», хлопець підведе на тебе не за віком дорослі очі, і побачиш як швидко вони змокріють. Але він стримується, бо не вперше розповідатиме про своє життя...

Тихий вітер колихав зелену траву. В дитячому притулку було тихо. Усі діти вже давно спали. Молодий місяць за вікном повільно рухався до небосхилу. Не спав лише старий пес. Чогось прислухався він до звичного шуму в траві. Усі знали, що біля притулку часто бігали їжаки та кішки. Тому одразу ніхто не звернув уваги на неспокій собаки. Та він не вгамовувався. Обережно підходив до дороги і, впевнившись, що це не їжаки, а людина, почав гавкати. З притулку вийшов чоловік з ліхтариком в руках.

- Чого галас підняв, Рудий?! Тихіше, дітей розбудиш!