Сашко | Читання твору

- Звичайно, поховаємо...

Голова вчителя посивіла за цю ніч. А діти подорослішали...

Сашка поклали в невелику червону труну. Сергій та Дмитро йшли попереду, міцно тримаючи її в руках. Позаду йшли всі діти притулку з Миколою Івановичем. Вони співали псалом, їх очі були сповнені мужності, та серця тремтіли. Великою колоною проходили вони повз місто. Люди виглядали з вікон, виходили на вулиці та йшли разом з дітьми.

І несуть хлопця, якому не виповнилося тринадцяти років. Несуть майбутнє твоє, Україно! Не на руках з квітами й аплодисментами, а в труні. Не великі вожді, а діти, без батька й матері. Але з вірою в серці та рішучим поглядом. Їм байдуже, якої національності був їх брат, якою мовою говорив. Вони цінували його за те, що він був людиною. І їх серця болять за твоє майбутнє, Україно, і прагнуть змінити його. І їм вистачить сил!