Слава ЗСУ!

Ми це робимо тільки тоді, коли нам загрожує небезпека. Па ні ко мо дю ди дир... Пробачте... Або коли предмет чи об'єкт нам заважає.

.— І це иа... назавжди... назовсім? — спитав Чайник.

Це залежить від нашого бажання. Згодом, якщо ми вважатимемо, що об'єкт може приносити якусь користь, ми його знову матеріалізуємо. Отак! Ап! — і кулька з'явилася в руці Семуа.

.— Здорово! — захоплено вигукнув Чайник.— От би нам так! Ап! І само прибралося у дворі, анігілізувалося все сміття.

Ап! — перебив його Петякантроп.— Ап! — і нема двійки в щоденнику. Анігілізувалась! Ап! — і нема вчительки математики. Га-га-га!

Ми це робимо тільки для блага і добра,— сказав Семуа, і в голосі його прозвучало невдоволення.

А що, це ие благо було б — анігілізувати вчительку математики? — пробурмотів Петякантроп.— Скільки хлопців подякували б...

Мовчи! Бо він тебе зараз — ап! — і буде тобі благо... Пішли! — шикнув на нього Чайник і сказав уголос: — До побачення! Так ми иа вас чекаємо.

До побачення! — сказав Петякантроп, і хлопці посунули до кущів.

Котька позадкував.

Тепер, коли розмова з пришельцем закінчилася, Котька відчув деяку образу на Чайника, що вій зовсім про нього забув. Але висловити її, звісно, не наважився, бо розумів, що сам винен, оскільки ховався в кущах. І удав, що все відбулося так, як належало: хлопці на правах першовідкри вачів контактували з пришельцем, а він, так би мовити, прикривав тили...

Тепер хлопці пливли не ховаючись.

Коли одпливли трохи від острова, Петякантроп повернув голову до Чайника і, пирхаючи, сказав:

Нащо ти ото вискочив — як Пилип з конопель: «Візьміть нас на свою планету! Візьміть! Будь ласка!..» Тьху!

Та ти що! Та це ж!.. Це ж...— Чайннк не знаходив слів.— Перші радянські люди Василь Чайка і Петро Олефі ренко на планеті Укрнц Анера! Лі сі ку ко!.. Подія на весь світ... Про нас наукові статті писатимуть. Отакі портрети надрукують! І взагалі... Це ж...— Чайиик, забувши. Що він пливе, в захваті підніс догори руки і одразу занурився з головою.

От іменно! — сказав Петякантроп, коли вій виринув.— ЩО там робити, на тій планеті? Ти подумав? Кругом'

чужі люди навіть ие люди, а хтозна-хто... Все чуже, незнайоме. Та й невідомо, чи назад тебе вернуть. Може, й ні! Може, залишать для наукових експериментів, для анатомічних розтинів і досліджень...

Ех, ти! Петякантроп! Неандерталець! Дика людина! —. з презирством кинув Чайиик.— Та це ж! І працювати ніхто не примусить... Ніякого трудового виховання... І взагалі... Ех, ти! Скажи, що ти просто боїшся. Як той заєць під кущем. Сидиш і тремтиш — ди-ди-ди-ди. Все труситься.

Що! Я — заєць?!! Ось я тобі зараз... Буде тобі — ди-ди-ди-ди! — Петякантроп рвонувся до Чайника і затопив йому своїм кулачиськом по спииі. Чайник одразу з головою занурився у воду.

Та ви що, хлопці! — кинувся до них Котька.— Потопитися хочете? Ви що?..

Тьху! Тьху! — одпльовувався, виринувши, Чайиик.— Дуреиь! Мордобоєць! Апарат же ж...

А чого ж ти?..

Котька відчув, що настав час, коли можна йому ліквід вати незручність, викликану тим, що вій ховався в кущах. І тому він накинувся на них:

Ви що, хлопці, хочете, щоб Семуа помітив з острова і подумав, що иа нашій планеті живуть самі агресори, і припинив контакти? На вас же тепер така місія л жить . Ви ж представлятимете все людство!..

От іменно!.. І взагалі...— підхопив Чайиик.

Петякантроп винувато пирхиув, а потім сказав:

До речі... «Ніякого трудового виховання!..» А про «ку ко бо бо» за-бо-був? «Особисті знаряддя праці...» Щоб узяти з собою...

Так то ж тільки для демонстрації, показувати! — вигукнув Чайиик.— Показав собі та й усе. Гуляєш. Планету дивишся. Інопланетне морозиво їси...

Петякантроп лише носом шморгнув.

Після того пливли вже спокійно, без інцидентів. І мовчали. Котька був задоволений собою. По-перше, помирив хлопців, підкреслив їхню виняткову історичну місію. По- друге, підкреслив свою пасивну роль стороннього захопленого спостерігача, натякнувши, що його скромне перебування в кущах було запрограмованим виявом тактовності й небажання лізти на очі

Одягалися теж мовчки. 1 тільки вже, як одяглися, Чайник зробив дуже серйозне обличчя і сказав, якось скоса глянувши иа Котьку:

Ти ж дивись Ні пари з уст! Бо...

■ >■Та ви що! Могила! Що я, дурний, не розумію? Таке

діло. Ап! — і Котька затиувся й додав: — А... а завтра мені можиа до вас? Подивитися...

Чайиик перезириувся з Петякантропом, подумав і сказав:

А чого? Приходь... Це, мабуть, навіть треба, щоб хтось