Слава ЗСУ!

А... а ие може бути так, що десь на якійсь планеті це уже сталося й інопланетяни захочуть перебратися до нас?

Тато глянув иа Спиридоиа Спиридоновича. Спиридои Спиридонович глянув на тата.

Тато знизав плечима.

Спиридон Спиридонович теж знизав плечима.

Думаю, що иі,— сказав тато.

І хто це захоче перебиратися иа планету...— усміхнувся Спиридон Спиридонович.

...де навіть чехоня не ловиться,— закінчив за нього тато.

От іменно! — погодився Спиридои Спиридонович.

А ти що, боїшся, щоб у нас землю хтось не одібрав? — поблажливо усміхнувся тато.

Та иі,— почервонів Котька.— Просто цікаво, чи може до иас хтось прилетіти з іншої планети.

Теоретично — цілком можливо,— сказав Спиридон Спиридонович.

А практично? — спитав Котька.

А практично я ніколи інопланетян ие зустрічав,— усміхнувся тато. Скільки сил довелося докласти Котьці, щоб ие сказати: «А я зустрів». Як йому хотілося це сказати!

Але він тільки важко зітхнув і спитав:

А у Петрозаводську що то було?

І знову тато глянув иа Спиридоиа Спиридоновича. А Спиридон Спиридонович глянув иа тата.

Думаєш, «літаюча тарілка?» — усміхнувся тато.

Начитався, мабуть,— усміхнувся Спиридои Спиридоно-

То все несерйозно, синку. Якби щось було, вчені б давно...

Та я...-— почав Котька й затнувся.

Ой, зупинися, Котько! Ой, зупинися, бо зараз виляпаєш усе! І хлопці тобі ніколи не простять! Та що хлопці! Може ц просто зірватися контакт з іноплаиетяиином. Тоді тобі людство, вся планета ие простить ніколи. Зупинись!..

-— Та я... нічого,— опустив голову Котька.

Артист! — підморгнув у його бік тато.

Ех-хе-хе! — зітхнув Спиридон Спиридонович.— Заздрю я тобі, Кос ику. Прекрасна пора — дитинство!.. Скільки таємниць, скільки загадок, скільки див незвичайних...

Да-а,— і собі зітхнув тато.— ] як швидко воно минає. Здається, тільки-но був таким, як вій, а вже сииа такого маю...

І воии разом дружно зітхнули.

Диваки ті дорослі! Тут ие знаєш, як його швидше вирости, як швидше зробитися дорослим, щоб кимось стати, щоб мрії здійснилися, щоб щось у житті таке зробити. А воии за дитинством зітхають! Та що в ньому хорошого, в тому дитинстві? Самі неприємності. Весь час доля по носі клацає: то спіткнешся, упадеш, то щось розірвеш, розіб'єш, поламаєш... Весь час тобі рота затикають («Мовчи, ти ще малий»), весь час щось забороняють, не дозволяють («Дітям до шістнадцяти заборонено», «От почекай, як виростеш...»). «Ех-хе-хе!..» — тепер уже зітхнув- Котька.

Після невдалої розмови з татом і Спиридоном Спири- доиовичем Котька намагався уникати розмов, тікав на берег, тинявся там, чекав і не міг дочекатися, коли вже лягатимуть спати.

І от, нарешті, мама послала постіль і тато сказав:

Всі по місцях! Замкнути браму! .

То була репліка з п'єси. Тато, будучи студентом, підробляв із своїм другом Аитошею — працював статистом у Київському театрі імені Лесі Українки, грав народ у п'єсі «Навіки разом».

Це була славна сторінка в артистичній біографії тата. Коли приїздив його друг Антоша і вони сідали за стіл, ие було такого зроду, щоб та сторінка не оживала перед ними. І хоч були вони статистами і не промовляли на сцені жодного слова, але знали майже всю п'єсу напам'ять і, перебиваючи один одного, обмінювалися репліками...

А взагалі майже щовечора перед сном тато казав ту репліку з п'єси: «Всі по місцях. Замкнути браму!»

От і зараз вій це сказав і погасив світло.

Котька довго лежав і не міг заснути. Всі події цього дивовижного дня проходили перед ним в уповільненому темпі А серце, навпаки, стукотіло так, иаче він ие лежав у ліжку, а щодуху кудись біг, тікав від якоїсь шаленої погані...

Це ж подумати тільки, він, Котька Швачко, звичайнісінький п'ятикласник, не двієчник і не відмінник, не бешкетник, але й не тихоня, звичайнісінький хлопчик, яких тисячі й мільйони, законтактував з інопланетянином, пришельцем з далеких світів!

Якби иа його місці був Ігор Дмитруха — все було б нормально. Ніхто навіть не здивувався б 3 таких, як Ігор Дмитруха, виростають полководці, космонавти, чемпіони — ті, хто дивує світ А з таких, як Котька Швачко, виростають лікарі, інженери, кандидати наук, иу, в крайньому разі, актори-любителі з народного театру, звичайнісінькі собі люди.

Доля, мабуть, просто помилилася, переплутала і те, що належало підсунути Ігорю'Дмитрусі, підсунула випадково йому.

Ні! Не помилилася! — почувся раптом характерний «неземний» голос Семуа.

Котька здригнувся. Голос линув з відчиненого вікна, за яким світив повний місяць.