Слава ЗСУ!

Вся кімната була залита місячним сяйвом. Тато й мама вже міцно спали иа своїх ліжках. Тато свистів носом, а мама, як завжди, цмокала уві сиі губами.

•— Прошу вийти!.. Ля лі мо мо!..— знову почувся за вікном голос Семуа.

Котька встав з ліжка, навшпиньках підійшов до вікна й і визирнув.

Під вікном стояв і усміхався... татків начальник Спиридон Спиридонович.

Вилазь, вилазь! Швидше! — весело сказав Спиридон Спиридонович голосом Семуа.

«Тю! Так от хто такий, значить, Семуа! Спиридон Спиридонович!» — чомусь без усякого здивування, а навіть з полегшенням подумав Котька. І поліз через вікно.

1— Ходімо швидше! Нас чекають! — сказав Спиридон Спиридонович і пішов... угору. Наче по невидимих сходах. Ось він уже на даху сусіднього будиночка. Поманив Котьку ДО себе рукою.

Котька зрушив з місця і відчув, що теж піднімається вгору. От він уже поряд з Спиридоном Спиридоновичем. ІОЙ бере його за руку й веде далі — прямо до місяця. Котька придивляється і раптом бачить, що то зовсім не місяць, а прожектор, ЩО СВІТИТЬ З ЯКОГОСЬ чудернацького повітряног корабля еліптичної форми.

«Літаюча тарілка»,— миттю догадується Котька. Кида„ погляд уииз — під ногами порожнеча. «Як же ми йдемо?» дивується Котька.

По гравітаційних сходах, - усміхається Спиридон Спи- рндонович. Причому Котька точно бачить, що він не говорить, не ворушить губами, навіть ие розтуляє рота. Значить вони спілкуються без допомоги мови — самими думками' Телепатичний зв'язок! Спиридон Спиридонович почув Коть- чину думку й відповідає йому теж думкою.

А що це за гравітаційні сходи? — подумки питає Котька.

Довго пояснювати. Плом бурделом бурдавур,— усміхається Спирндон Спиридонович.— Ми ступаємо по гравітаційних імпульсах, які надсилає спеціальний апарат — ім. пульсатор...

Дуже зручно,— киває Котька.— Надзвичайно!..

Радий, що тобі подобається. Це винахід твого батька,—.] усміхається Спиридон Спиридонович.

«І тато нічого нікому не сказав!.. Ох, тато!.. Мама його завжди лає, вважає легковажним, несерйозним (вона кандидат, а він звичайнісінький інженер!), а він, бач...» — і Котька сповнюється невимовною, щемливою аж до сліз ніжністю до свого скромного й геніального тата.

Іти по гравітаційних імпульсах дуже легко, не відчуваєш ніякої втоми, иоги переставляються самі собою. Котька піднімається все вище й вище в небо, «Бережок» внизу вже зовсім маленький, будиночки іграшкові. На одному рівні з Коть- кою пропливають «сяяні чи то місяцем, чи то прожектором корабля хмаркн. І Котька, якнй так боїться висоти, який до поручнів балкона не підходить, бо в нього одразу починають бігати в животі холодні мурашки (наче од крижаної газо- ваної води), зараз відчуває надзвичайну приємність, легкість і піднесення.

«От молодець батько!.. Які прекрасні гравітаційні сходи придумав!»

Вони з Спиридоиом Спиридоновнчем підійшли-піднялися вже до самісінької «літаючої тарілки».

Спиридон Спиридонович постукав (звук був такий, наче він стукав у порожні цинкові ночви) і сказав: Одчиніть! Це я! Семуа! Па ні ко мо!.

І Іочувся залізний скрегіт (схожий на той, що був, коли дідок Дика природа одчиняв залізні двері складу, і Б «літаючій тарілці» утворився зяючий темнотою отвір. Звід- війнуло сирістю й- запахові яблук. Десь угорі тьмяно ІЙ-тилася заґратована лампочка (точнісінько, як у складі). сВ'__ |ди вперед! — наказав Спиридон Спиридонович, і Коть- пішов. Його йоги по коліиа занурилися в якусь слизьку пиПУЧУ рідину.

л _ |_[е лякайся. Ми проходимо дезинфектор-акліматиза- Всередииу ие можна заносити нічого земного. Ба ра- бадол пірадур...— Спиридон Спиридонович знову постукав (тепер иаче у порожню дерев'яну бочку), і враз Котька амружився від яскравого сліпучого світла. А коли розплющив очі, то побачив, що вони вже стоять у величез- йому залі, дуже схож му на зал Київського оперного театру, тільки всі глядачі в скафандрах з антенами і з миготливими лампочками на голові. «Ого! Яка вона, вияв яєть- ся велика всередині, „літаюча тарілка"!» — подумав Котька. По проходу між рядами до Котьки йшли двоє. Теж у скафандрах. Підійшли, нахилилися, і крізь ілюмінатори скафандрів Котька раптом упізнав... тата і маму. Вони усміхалися й підморгували йому. Але мовчали.

«Так що? Тато і мама — пришельці? — вражено подумав Котька.— Значить, я — син пришельців? І виходить, я т;ж... пришелець...»

В голові у нього замакітрилося.

— Так, так...— усміхнувся Спиридон Спиридонович.— Весь «Бережок» — пришельці. Експериментальне селище пришельців. Але це велика таємниця. Якщо ти... то тебе доведеться анігілізувати. Але ще більша таємниця — на сцені! Ходімо!