Слава ЗСУ!

повторював кожне нове слово.

Ну да, бабині... тобто спільні, сімейні...— заплутався

Чайиик і почав виплутуватися: — У нас всі знаряддя праці колективні. Розумієте? У иас... у иас такий принцип. А це заступ. Копати землю...

Колективний? — спитав Семуа.

Ага,— кивнув Чайник.— А це сокира. Рубати дрова.

Рубати дро-ва? — повторив Семуа.— Дуже цікаво. А можна показати як? У нас иа планеті немає цих самих... дров. Дуже хотілося б побачити.

Будь ласка,— Чайник розгублено озирнувся, шукаючи очима, але всюди лежали тільки довгі метрові поліняки.— Можна... Але спершу треба иапилятн. Оцим знаряддям, яке називається пилка. Ану давай! — махнув він Петікантропу.

Га? — роззявив той рота.

Не «га», а берись швидше! Ну! — Чайник схопився за один кінець поліняки, Петякантроп взявся за другий, поклали поліняку иа козли і почали пиляти.

Семуа дивився иа иих своїми синіми банькатими лінзами- очима з явним інтересом.

Хлопці старалися з усіх сил. Але поліняка, як иа зло, попалася грабова, тверда, мов рейка. Через якусь уже хвилину піт заливав їм очі.

Правда... це все прості... примітивні знаряддя праці,— хекаючи і наче вибачаючись, казав Чайиик.— У иас зараз НТР — науково-техиічиа революція. Всі трудомісткі процеси механізовано. У иас всюди різні машини, комбайни, трактори, соломорізки, культиватори, електродоїлки...

~ Це добре. Це дуже добре. Лю ля лю лі...— схвально закивав антенами Семуа. і І — раптом...

Ой!.. Моя баба йде!.. — майже радісно вигукнув Чай-

Семуа змахнув руками, напустив диму і зиик за хатою.

Котька встиг помітити, як він побіг і навіть спіткнувся об щось. Це Котьку трохи розчарувало — інопланетянин міг би й ие спотикатися. Міг би зникати якось солідніше. Але иа цьому роздуми його перервалися.

РОЗДІЛ XIV

«Надежда-а, мо-ой компас земно-ой!..»

Несподівана поява Інгрід.

Одна з таємниць розкривається

О! Що я бачу?! Працюють...— почувся здивований голос баби Наді.— Щось у лісі здохло! Що це з тобою, Ва- сю? Ти, бува, не захворів? Таке цілосвітнє ледащо, то батогом ие примусиш, і раптом...

Баба Надя, ведучи на налигачі козу Маиьку, ввійшла у Котьчине поле зору. Сплеснула руками й випустила налигача. Манька одразу цим скористалася і подріботіла в город.

Чайник підскочив до баби і застережно приклав палець до губів:

Цссс!

Га? Що таке?

Тихше, бабо! — засичав Чайник

Отаке! Чого це я маю мовчати у своєму дворі?

Та цитьте, нуі — знову засичав онук.

Ну ви дивіться — рота затуляє! — вдарила руками об поли баба.— Тн бач! Дожилася! Вже й говорити не дають у власній хаті!

1 тоді, щоб заглушити бабу. Чайник раптом голосно заспівав:

— Наде-ежда! Мой компас земно-ой!..

Він штовхнув ногою Петюкантропа, і той підхопив:

—...а удача награда за сме-ге-лость...

Баба спантеличено дивилася на хлопців і розпачливо переводила погляд з одного иа другого.

Показилися хлопці, не інакше. Блекоти наїлися, чи що?

Чайиик метнув блискавичний погляд на ріг хати, за яким

зиик Семув, махнув Петікантропу, щоб той продовжував співати, підійшов до баби і гарячково забубонів:

Бабо! Ідіть! Ідіть негайно в хату і не виходьте, поки я вас не покличу. Чуєте... Благаю!.. Бабусенько, дорогесенька!.. А то я вам ніколи цього не прощу. Я вам... Зрозумійте ви... Тут одна істота... Я вам потім усе поясню. І вза-

загалі...

Чого ж ти, опудало, зразу ие сказав? *— стишивши голос, мовила баба Надя.— Знаю-знаю... Істота. Знаю. Так би й сказав: «Істота!» А то: «Надежда!.. Мой компас...» Муслім Магомаєв найшовся! Іду вже, іду! — І баба позадкувала до дверей. На порозі махнула рукою — ие турбуйтесь, мовляв, усе буде гаразд,— і клацнула клямкою, причинивши двері-

Ху! — з шумом видихнув Чайник- Ну! Ти диви! І треба »!■■

Ти думаєш, вій чув? — прохрипів Петякантроп (від безперервного співу голос у нього майже пропав).

Аякже! — Чайник безнадійно скривився.

Котька його розумів — не почути усю цю сцену міг тільки глухий дід Мирои.

Що ж робити? — прохрипів Петякантроп.

Але Чайник не встиг відповісти. Враз почулося тоненьке дівчаче-

Алло!

Котька скосив очі на голос і побачив, що у двір заходить білява дівчинка у великих окулярах, у джинсах, з яскравою спортивною сумкою в руках.

Хлопці теж повернулися до неї.

О! Чужих нам іще тут не вистачало! — аж пересмикнувся Чайник.

От іменно! — кивнув Петякантроп.

Що таке? — рвонувся Чайннк до дівчиики.