Слава ЗСУ!

Ну-у...— знову иевизначеио протяг Половинка,

А...— Петякантроп знову злодійкувато озирнувся і стишив голос.— А трудове виховання є? Працюват і хома примушують?

Ну-у... Ну я піду... а то мені треба...— позадкував Половинка.

258

.— Та йди, авжеж... Ми ж розуміє о, раз треба Іди, звичайно,— Петякантроп був такий добрий, хоч до рани прикладай. Наче то ие він товк зовсім недавно Половинку, вигукуючи дике «У-а-а1»

Може, тобі щось треба... Допомогти абощо,— запобігливо проказав Чайник.

Так ти не соромся, скажи, ми...— підхопив Петякан троп.

Ні-ні... Привіт' — Половинка різко повернув і кинувся геть.

Котьці здалося, що він ледве стримувався, щоб не засміятися.

Але хлопці були ближче, і їм здалося зовсім інше.

От хитрун! —вигукнув Чайник.— Скажи! От вужака! Бачив, як він очі ховав?.. І— иі пари з уст! Не хоче говорити про свою планету, хоч ти його вбий...

■— Мабуть, їм не можна. Заборонено. Чув же: експедиція таємна.

Та, мабуть,— Чайинк зіт іув — Подумати ільки! Грицько Половинка — пришелець! Інопланетянин.. Ля лі мо мо... Сидів з нами майже рік в одному класі. Я йому голову крейді ю посипав. Пам'ятаєш? І взагалі...

А я?!. Скільки разів я йому...— Петякантроп зробив красномовний жест,— по шиї той... па ні ко мо.. Якби ж знаття,— він зітхнув.— Може він мені ще й згадає...

Не думаю,— заспокоїв його Чайник.— Вони, по моєму... Сам же Семуа казав, пам'ятаєш, що дуже люблять дітей... І взагалі...

Щось дуже довго нема того Семуа,— сказав Петякантроп.— Слухай, а може він так сказав, щоб відчепитися від нас? «Сидіть дома і нікуди не рипайтесь...», а сам — фіть! — і нема...

«А що?.. Справді,— подумав Котька-— І я ж так думав... А може, воно й краще». І він відчув полегкість. Десь підсвідомо його весь час муляв страх — хто там зна, як воно може вийти з тим пришельцем... Усе-таки істота з іншого світу, мало що може йому стукнути в голову, вирішить, наприклад, що вони щось проти нього мають, застосує оту кляту аиігіляцю і... Ніхто й ие знатиме, де вони ділися, мокрого місця ие залишиться.

Котька вже хотів прочинити двері хлівця і висунутися (щоб хоч ковток свіжого повітря вдихнути), аж раптом помітив, як перемінилися в лиці Чайиик і Петякантроп. З иабурмо- сено-замислених обличчя їхні враз зробилися перелякаио- улесливими.

259

Будь ласка... будь ласка...— забелькотів Чайник.

Так оце так ви живете? — почув Котька спершу голос Семуа, а тоді вже побачив його самого. Побачив і здригнувся. Так дико було бачити серед сільського двору, де греблися кури, істоту у скафандрі з антенами й миготливою лампочкою на гермошоломі.

Семуа пройшов по подвір'ю і зупинився біля перекинутого відра.

Цікаво, дуже цікаво... Це що?

Відро,— люб'язно пояснив Чайник.

Для чого? — спитав Семуа.

Чайник знизав плечима:

Ну як... відро для води... для помиїв... і взагалі...— Вій глянув иа Петюкаитропа і скривився, як роблять усі учні, коли вчитель ставить питання, иа яке не знаєш, що відповісти. І Петякантроп, точнісінько як на уроці, приставив долоню до рота і підказав:

Ку ко бо бо...

Ага... так... так...— пояснив Чайиик.— Гм, як стоїть порожнє, то... а як носити воду з криниці, то...— він зітхнув, мабуть, згадавши цей процес,— знаряддя праці. Ку ко бо бо.

А це що? — Семуа показав на сміття, розкидане по подвір ю.

То так... нічого... сміття,— Чайник перезирнувся з Пе- тякантропом, і вони вдвох кинулися гарячково прибирати подвір'я.

Сміт-тя? — здивовано перепитав Семуа.— Не розумію. Що таке? Поясніть.

Ну сміття... що ж тут незрозумілого? — здивувався і собі Чайник.— Просто сміття та й усе. Непотріб і взагалі...

Відходи,— знову підказав Петякантроп.

Ага... Так... Відходи... Виробничі відходи.

■— Відходи? — знову здивовано перепитав Семуа.— У Иас на планеті иема такого поняття. А чого вони валяються у вас під ногами?

Ну просто так...— почервонів Чайник.

Тимчасово...— сказав Петякантроп (вій почував себе впевненіше — це ж було ие його подвір'я).

Не встигли прибрати,— пояснив Чайиик.

Так, зрозуміло...Забруднення навколишнього середовища,— в голосі Семуа чувся осуд.— Це небезпечно. З цим треба боротися!

Так ми ж б-боремоея. . бачите! — вигукнув Чайник

(ХЛОПЦІ закінчували прибирати подвір'я).

Семуа, переставляючи ноги, наче робот, підійшов до копиці, показав иа граблі:

А це що?

Граблі. Знаряддя праці. Гребти сіно. Отак-от,— і

Чайник показав, як гребти граблями.

Цікаво... Це ваші? Граблі? — Семуа із задоволенням