Слава ЗСУ!

Котька аж зубами скреготав від досади й злості иа самого себе. Як він себе зневажав! Як він себе ненавидів у цю мить!.. Як вій тільки не лаяв себе!..

Але так уже влаштована людина, що вона ие може весь час себе зневажати, ненавидіти й лаяти. Минає якийсь час, і людина знаходить у собі сили пробачити собі, знайти якісь пом'якшуючі причини й дати собі слово, що такого більше иіколи-ніколи не буде...

Котька походив трохи по вулицях, одійшов, ноги перестали тремтіти й понесли нарешті його до третьої від поля хати, під бляхою (біля воріт криинця й тополя).

Чайник і Петякантроп, дуже серйозні й зосереджені, мовчки походжали по подвір'ю.

Привіт, хлопці!

А-а, це ти? Привіт! — сказав Чайник.

Привіт! — сказав Петякантроп і пильно оглянув Коть-

256

Ку — А чого це ти такий... подряпаний? З котами воював?

Та...— знітився Котька.— Це... це вчора... у будяках...

Важко йому було брехати, ие любив він брехати.

Слухай... Знаєш...— Чайник зморщив лоба, демонструючи напружену роботу думки.— Я так вважаю, тобі краще десь сховатися. Бо як він тебе побачить, то може...

Ну да,— підхопив Петякантроп.— Вій же тебе там не бачив... Він тільки иас знає.

І взагалі...— сказав Чайник.

' .— Як хочете,— почервонів Котька (він був трохи ображений, але, може, хлопці й мали рацію).— А де? - — Ну хоча б отут, у хлівці... Козу баба погнала пасти, тут нікого... А через щілину все буде видно,— Чайник розчинив рипучі двері хлівця, і Котька зайшов.

Звичайно, хлівець, де живе коза, не парфюмерний магазин, і пахне там ие одеколоном. Це Котька відчув одразу. В нього аж у голові запаморочилось. Але сперечатися він не одважився. Такий відповідальний момент, хлопці чекають інопланетянина, а вій буде носом крутити. Потерпить!

Чайник причинив двері хлівця, і свіжого повітря стало ще менше.

«Бідиа коза! Як вона тут живе?» — тільки подумав Котька.

Добре, що хоч щілини між дошками були величенькі, і це давало можливість і вести спостереження, і якось більш- йенш дихати... Чайник усе ще глибокодумно морщив лоба, походжаючи по подвір'ю. Петякантроп не дуже обтяжував себе думками, але теж морщив лоба, щоб ие відставати од Чайника.

Гм,— скривився Чайник.— Ку ко бо бо... «Особисті знаряддя праці!» Що ж тут моє?.. Сокира?.. Батькова. Заступ?.. Материн. Граблі? Бабині. Тьху!.. Моя тут, виходить, хіба що ложка...

А, хто там буде перевіряти! — махнув рукою Петякаи- троп.— Що, на сокирі написано? Чи иа заступі?

І хлопці знову замовкли.

Котька скосив очі і раптом побачив, що від тину до копиці пригінці біжить Грицько Половинка. В руках він тримав весло. «Так от хто весло поцупив! І, мабуть, бабиного мішка Теж. Але для чого?»

І раптом Котька зрозумів — Половинка всіма силами намагається відвернути увагу хлопців від інопланетянина, перешкодити їхнім контактам. Значить, одне з двох: або

*н таки теж інопланетянин, або хоче сам, одноосібно, контактувати з Семуа.

257

Половинка прихилив весло до копиці і вже повернувся щоб бігти назад, як раптом весло впало... Хлопці, що були по той бік копиці, разом повернулися і побачили Поло инку.

О! Половинка! —здивовано гукнув Чайник.— Чого тн ховаєшся?.. Виходь'

Не бійсь!. — гукнув Петякантроп.

А я й ие боюсь,— спокійно сказав Половинка, виходячи. Він був червоний, зи'яковілий.

Хлопці вдавали, наче нічого не сталося, наче вони не бачили, що вій ставив весло і що воно падало, наче вони просто зустріли його та й усе.

Ну, як поживаєш? — дружелюбним тоиом спитав Чайник.— Як справи? І взагалі...

Котька напружився — невже зараз почне розказувати про нього?

Але Половинка мовчав.

—, ,Та ти ие туш йся! — поблажливо плеснув його по плечу Петякантроп.— Ми ж... Ля лі мо мо...

Якби ми одразу знали...— туманно почав Чайник.—- Сюр бо елюр кордавур...

Хіба б ми тебе чіпали...— вів далі Петякантроп.

ї взагалі...^закінчив Чайинк.

Половника знизав плечима.

Петякан -роп злодійкувато озирнувся і, стишивши голос (так, що Котька ледве почув), : ап гав

Скажи, а як там у в :, у ваших школах? Задають бага о?

Ну-у...— иевизиачено протяг Половинка.

Та иу! Питаєш! — вигукнув Чайник.— А що ж! Звичайно, а ають Бо рівень знань і науки дуже високий... і взагалі... Правда ж?

Ну-у...— так само иевизиачено протяг Половинка.

Аз класу виганяють, як щось таке... дівчинку за косу смикнув абощо...— прис гавав Петякантроп

Ну-у...—знову прот Половинка.

От Петякантроп! — вступився Чайинк.— Та вони дівчат, мабуть, за коси й не см кають І взагалі... у них дівчата, може, й кіс зовсім не носять, нема за що смикати. Правда ж?