Слава ЗСУ!

Собака присів на передні лапи, вищирився — р-р-р-р! — потім — наче впіймав зубами муху — гавкнув, навіть не гавкнув, просто сказав:

Гав!

Павлик схопив з ямки Гришку і став безпорадно озиратися. Берег був безлюдний, дівчата купалися далеко й нічого не бачили. Павлик тамуючи дрож у голосі, хрипло сказав:

Чого тобі треба, собако? Іди геть!

Собака мовчав, вищирившись у посмішці, і метляв хвостом.

Павлик набрався духу і тупнув ногою.

Ну!

Нога м'яко вгрузла, і в сандалю набралося повно піску.

Собака знову присів на передні лапи і гавкнув. Собаці хотілося гратись. Але Павлик цього не розумів. Йому було не до гри. Все-таки людині минуло тільки п'ять років. А собака був надто великий, надто незнайомий і надто зубатий.

У Павлика тремтіли губи:

Ну йди звідси! Ну!

Собака постояв ще трохи, одвернувся і неквапно побіг по берегу - начебто це зовсім і не він щойно чіплявся до Павлика. Павлик не зводив з нього очей. І лише коли собака зннк за скелями, зітхнув з полегшенням. Але за кілька хвилин собака вигулькнув знову. Він петляв по берегу, нюхаючи пісок, зупинявся, гріб передніми лапами, зрідка зводив голову і дивився на море.

Павликові знову перехопило дихання.

Дівчата захопилися і ие звертали на Павлика аніякісінької уваги. Він пробував махати їм, але марно. Кричати він соромився.

Собака крутився вже зовсім близько.

Кілька разів він навіть подивився в його бік і вищирився.

Павлик не витримав. Він обережно взяв Гришку і став повільно, щоб не привертати собачої уваги, відходити в глиб берега, до рибальських хатинок.

Пісок кінчився. На твердому, порепаному від спеки глинястому грунті, попід парканом крайньої рибальської халупи, росли густі бур'яни, колючі, запорошені їдкою рудою пилюкою.

З бур'янів чулося куряче сокоріння і писк курчат. Присутність цих живих звуків якось одразу заспокоїла Павлика.

Павлик ліг на живіт і поповз у бур'яни. Ще і ще трохи, отут, здається, зовсім добре...

Враз з-під самісінького Павликового носа злякано дременуло жовтеньке курча. Дременуло і щезло. Ніби крізь землю провалилось. Павлик розсунув руками бур'яни і побачив — яму. На дні ями бігало і пищало курча. Яма була глибоченька, з рівними стрімкими стінами. Курчаті самому з неї зроду не вибратися.

От бачиш, Гришко, що мн наробили. Тепер воно може загинути. Ніхто-ніхто його ие знайде.

Курча ніби відчуло, що йдеться про нього,— запищало ще дужче, ще жалібніше.

Павлик зітхнув.

Ти думаєш, Гришко, треба лізти його виручати?

Мабуть, Гришка саме так і думав, бо Павлик звісив

у яму ноги і почав потихеньку сповзати иа животі вниз... У Павлика похололо всередині — ноги иіяк ие могли дістати дна... Гоп! Нарешті.

Курча одчайдушно заметушилося, тріпочучи крильцями.

Цить, дурненьке. Я ж тебе виручити хочу! — Павлик сів навпочіпки і став ловити його. Довго возився, поки піймав. Курча важко дихало роззявленим дзьобиком, дивилося на Павлика круглим несамовитим оком і дриґало йогами. Причому боляче подряпало Павликові палець. Павлик поставив його иа край ями і розтулив руки.

Якусь мить курча стояло нерухомо (мабуть, не вірило в своє звільнення), потім стрепенулося і щезло в бур'яні.

Павлик посмоктав подряпаний палець і став вибиратися Край ями був на рівні його очей. Павлик хапався за бур'яни руками, шкрябав ногами по рівній глинястій стіиі, але ноги ковзали, зривалися, і він щоразу сповзав униз.

Через кілька хвилин він зрозумів, що йому не вилізти, що він тепер — як оте курча, навіть гірше, бо його иема кому витягти.

Павлик розгублено і спантеличено позирав угору иа клаптичок ясного блакитного неба, облямованого колючими бур'янами.

Гришка мовчав. Гришка нічого не міг порадити.

Сидить людина у ямі, у густих бур'янах — немов навмисне заховався, щоб ніхто його не знайшов.

Оце так!

Павлик сів і притулився спиною до вогкої прохолодної стіни — все-таки не так жарко.

Гришка чув, як Павлик зітхав. Не плакав, не рюмсав, а тільки зітхав, часто-часто зітхав.

в. Спасибі тобі, Лесечко!

А чому ж ти не кричав? Не кликав иа допомогу?

Павлик зніяковіло знизав плечима:

Незручно було якось.

Добре «незручно». Тн ж міг цілий рік тут просидіти, і ніхто б тебе не знайшов. От недотепа! — Леся зневажливо скривилася.

Після всього, що трапилося, дівчатка, звісно, купатися вже більше не стали. Та й пізно було, і їсти хотілося. Вирішили йти додому.

Як пообідаєш, приходь у парк на майданчик. Я м'яч принесу! - на прощання крикнула Лесі Свєта. І, поглядом показавши иа Павлика, похитала головою: мовляв, тільки без нього.