Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Вузький сонячний промінь лише в одному місці, у самісінькій глибині, прожектором пронизував печеру. І на тлі цього променя темні рухливі водорості здавалися ще таємничішими й химернішими. А маленькі рибки, потрапляючи в промінь, ставали золотаво-прозорими і мелькали, як іскри...
290
Клава і Свєта сиділи біля входу в печеру на великому плескатому камені, вкритому суцільним шаром коротеньких ворсистих водоростей. Було дуже м'яко, і здавалося, що сидиш на плюшевому дивані.
Леся виринула й сказала:
Знаєте що — давайте гратися. Ніби я людина-амфі- бія, а ви мене ловите. Як у кіно.
Дівчата покрутили носами — ич яка! — кожному хочеться бути люднною-амфібією!
Будемо мінятися, подумаєш!
Через хвилину вода біля скелі вже вирувала, ніби у лимані з'явилася зграя дельфінів.
Дівчата так захопились, що забули про все на світі.
І лише коли сонце зайшло за скелю і в печері погас сонячний промінь, дівчата вирішили йти на берег.
Вони вибралися з-за скелі і, ледве тягнучи ноги, стомлено шльопали по воді.
А здорово все-таки з маскою!
Тільки вода Іноді заходить.
А в мене ні. Це в тебе, тому шо лице вузьке. Погано прилягає.
Ой! — Леся раптом зупинилася, розгублено озираючись.— А де ж Павлик?
Берег був порожній. На піску лежали плаття, сандалії. Павлика не було.
Ой дівчата, де ж він? — уже зовсім злякано вигукнула Леся.
Здіймаючи фонтани бризок, усі троє побігли на берег.
Павли-ик-у-у!..
Па-а-а-вли-и...
Де-е ти?
Пісок розжарився, на нього просто неможливо було сту- пити.
Дівчата бігали по косі, смішно підстрибуючи й відсмикуючи ноги.
Вони бігалн, заглядали за камені й кричали-гукали иа всі голоси.
У Лесі на очах були сльози, а зуби від хвилювання цокотіли, незважаючи на спеку.
«Що я наробила, що я наробила? З ним щось трапилося! З ним обов'язково щось трапилося! Що тепер буде?!»
Леся заплакала.
Чого ти? — підбігли дівчата.
Він утопи-и-и-и-вся!
Не кажи дурниць!
Як же він міг утопитися, якщо його речей немае? Не міг же він одягнений утопитися.
А де ж він тоді?
> — Мабуть, пішов кудись у тінь. Бачиш, яка спека
Леся перестала плакати.
«Я собі купалась, а він, біднесенький, сидів тут, як на гарячій плитці. Яка я погана, нехороша!» І — Павли-и-ику-у! І — Павли-ку-у-у! [ — Па-а-вли-и-и...
Дівчата зовсім захекались. Вони оббігали весь берег, і все марно.
Невже він пішов у містечко?!
Ось тут уже починаються рибальські хатини, а там вулиця — і все.
І враз із бур'янів, що густо росли попід парканом однієї з крайніх хатинок, долинув ледь чутний голос: , — Ого-го-го!
Леся перша кинулась туди. Дряпаючи ноги, влетіла в самісіньку гущавину й зупинилась розгублено.
Я тут! — голос чувся десь зовсім поряд, та Леся нікого не бачила.
Туї я!
Де? — Леся схилилася і одразу ж одсахиулася. Біля її ніг між двох запорошених лопухів просто з-під землі стирчала Павлнкова голова. Це було так неправдоподібно й несподівано, що Леся заціпеніла й не могла ворухну тися. Нарешті опам'яталася і розсунула бур'яни. Павлик по шию стояв у ямі.
Як ти сюди попав?
Павлик насупив брови й нічого не відповів. Леся подала йому руку, але сама не змогла його витягти. І тільки коли прибігли дівчата, всі разом вони визволили Павлика з ями.
І хоч Леся була дуже рада, що Павлик знайшовся, при дівчатах зразу накинулась на нього:
Як тобі не соромно! Безсовісний! Ми вже думали, що ти втонув! Відповідай потім за такого... такого безсовісного! Більше ніколи в житті нікуди з тобою не піду. Ніколи!
Павлик винувато мовчав.
То як же ти все таки сюди потрапив?
Павлик зітхнув.
Павлик довго дивився, як купаються дівчата. Потім йому набридло, і він заскучав.
Сонце припікало дедалі сильніше, пісок розжарювався. Грншці першому стало жарко. Він упрів і змок у Павлика за пазухою. Бідолаха! Ще б пак — у такій шубі! Павлик викопав у піску ямку і посадив туди ведмежа. Гришка був задоволений — у ямці вогко й прохолодно. Павлик йому позаздрив — кругом пісок, врятуватися від сонця ніде. Для себе ж у піску ямку не викопаєш. . Раптом ззаду на Павлика впала тінь. Павлик обернувся і мимохіть втягнув голову в плечі. Перед ним стояв великий кудлатий чорний собака. Схиляючи морду то в один, то в другий бік, він з цікавістю розглядав Павлика й рівномірно, як маятником, метляв хвостом.
Павлик часто-часто заблимав очима.
