Слава ЗСУ!

Лесько-о! Лесько-о! Гайда у воду! Ух. гарно! — загаласували дівчатка.

Леся зупинилася. Обернулась. Павлик смішно чимчикував, широко розставляючи ноги й грузнучи в піску.

«Справжнісіньке ведмежа!» — Лесі раптом стало соромно за нього перед дівчатами, які вибігли з води і з цікавістю дивилися.

Хто це — твій братик, може? — спитала Свєта, смаглява, цибата, з коротким хлоп'ячим чубчиком.

Та що ти! - пхикнула Леся.— Просто так. Приїжджий. Доглянути попросили.

Павлик спинився за кілька кроків і поглядав спідлоба.

Сердитий який! — надула щоки сміхотлива руденька Клава. Свєта зареготала.

Леся знітилася і, щоб якось виправдатися, сказала: -— У нього ведмежа є. От гарне. Покажи. Павлик недовірливо поглядав на дівчаток. •

Ну покажи. Що вони — з'їдять, чи що? Теж мені,-— Роздратовано сказала Леся.

Павлик мовчки витяг з-за пазухи синього Гришку.

Ой, яке чудове! — перша схопила ведмежа Свєта.

Ану, покажи, покажи! — кинулася до неї Клава.

Та не лізь ти мокрими руками! 1 — А в тебе теж мокрі!

—- Ой, яке гарне!

А мордочка яка, а оченята!

А м'якеньке яке!

Дай мені!

Я ще сама не подивилась! Дівчата штовхалися і видирали ведмежа одна в одної з

рук.

Леся ревниво поглядала на них.

Павлик насупився, закопилив губи, в очах — тривога. Нарешті Леся не витримала

Досить, віддайте, дівчата, віддайте! Як маленькі!

Добре, віддай, Клаво, а то він справді ще зарюмсає! Гришка постраждав здорово — на боках мокрі вм'ятини,

жовтий шнурок потемнішав. Але Павлик нічого не сказав, мовчки послинив долоню і приліпив Гришку — сушитися.

Леся поклала плаття на пісок і сказала суворо:

Сиди тут і нікуди не рипайся. А то втопишся, а я відповідатиму. Чуєш?

5. Підводне царство

Сьогодні Свєта принесла на лиман те, що вона давно обіцяла. Брат її — аквалангіст, займається підводним плаванням. Свєта випросила в нього на один день маску, трубку і ласти.

Леся з цікавістю дивиться на чудернацьке причандалля.

Оскільки Свєта і Клава вже пробували, вони благородно запропонували Лесі поплавати.

Ласти одяглися легко — ноги зразу стали схожі на велетенські качині лапи. А от з маскою довелося пововтузитися — треба було підігнати її так, іцоб не проходила вода. Нарешті Леся затиснула в зубах трубку й пірнула.

Це було так здорово, що Лесі захотілося скрикнути від захоплення, і вона мало не захлинулася.

У зеленкувато-блакитному світлі, серед переливчатих трепетних соняфіих плям коливалися дивовижні волохаті водорості — казковий тропічний ліс. У заростях цього лісу мелькали жваві птахориби. Торпедою промайнула морська голка. На камені спроквола поводить клешнями чудовисько- краб. І раптом — раз! — і нема його. Невже він може так швидко плавати?

На жовтий піщаній полянці застиг великий тупорилий вусатий бичок — немов заснув, нерухомо повиснувши у воді. Леся обережно простягла руку — от-от схопить. Але — куди там! — лише невелика каламутна хмарка піску знялася з дна иа тому місці, де був бичок.

Ой! А це що?! ГІрямо перед Леснним носом — дракон!

Та це ж морський коник!

А от повільно пропливла мутно-голуба медуза. До цієї можна доторкнутися і навіть перевернути. Ця не втече.

А водорості які! Колишуться, звиваються, як живі, як щупальця якоїсь страховидної підводної істоти.

І тому, що можна було вільно дихати через трубку, і тому, що очі не застила каламутна пелена, як це бувало, коли пірнеш з розплющеними очима, Лесі здавалося, ніби не у воді вона зовсім, а в якомусь дивовижному чарівному світі.

Підводне царство — інакше й не скажеш!

«Як у кіно! Зовсім як у кіно!»

Раптом з-за вкритого мідіями каменя з'явилися людські руки, потім голова — очі заплющені, волосся хвилясто колишеться, точнісінько, як водорості, і з рота перлистою цівочкою бульки. Дивно як! Це Свєта пірнула. «Невже й я така, як пірнаю?!»

А ось з водоростей ногн стоять. Це — Клава. Треба вилазити.

Шкода!

Ой дівчатка, ой, як цікаво! Казка!

Знімай, знімай, безсовісна! Ми так довго не плавали. Будеш тепер чекати.

Як не хочеться, як важко в таких випадках чекати! Спершу була Свєтииа черга, потім Клавииа. Леся в цей час хлюпалася, плавала, пірнала (звичайно ж, з розплющеними очима), але все це було ие те.

Нарешті, знову Лесина черга.

Дівчата, давайте підем за он ту скелю! Там каменів багато і печерка є. От де цікаво, мабуть.

Дівчата погодились.

Біля самої скелі справді було дуже цікаво. Порослі водоростями камені утворювали плутані підводні коридори. А вузька розколина у скелі під водою розширювалася і вела в невелику печеру. В печері було темно й моторошно. Проте Леся наважилася все-таки проникнути туди.