Слава ЗСУ!

Ти будуй, якщо хочеш.— винувато сказав Павлик. — А я просто дивитимусь.

Але самій Лесі будувати не хотілось.

Кілька хвилин вони мовчали.

Павлик засунув руку за пазуху і обережно, ніби щось живе, витяг маленьке сине ведмежа з ніжної пухнастої синелі. Очі і ніс у нього були зроблені з малесеньких намистинок, і мордочка страшенно симпатична й кумедна. У піднятій вгору лапі — жовта шовкова нитка, на кінці якої прив'язано якусь круглу гумову мисочку.

В Лесі загорілися очі.

Що це?

Грншка.

Чому — Грншка?

Звуть так.

А звідки він у тебе?

Дядя один подарував. Знайомий. Він нас з мамою якось иа машині до вокзалу підвозив. І Гришка в нього на склі висів. Він може на якому завгодно склі висіти. Навіть на стелі, якби стеля була скляна. І на руці теж... Ось дивись.

Павлик послинив долоню, нритис до неї гумову мисочку, мисочка присмокталася, і ведмежа, погойдуючись, иовисло иа ниточці.

Леся усміхнулася:

Здорово... А чому він синій?

Тому шо Гришка. Всі інші ведмеді Мишки. А він — синій. Гришка.

Леся перейшла у другий клас, але ляльками ще гралася. На час ремонту всі її іграшки були сховані. 1 зараз, дивлячись иа це кумедне сине ведмежа, Леся гостро відчула, як вона скучила за своїми ляльками. їй навіть стало шкода себе.

Дай мені його подержати. Можна? — тремтячим голосом сказала Леся.

Будь ласка. Він добрий, цей Гришка. Він завжди робить тільки хороше і ніколи поганого.

Ведмежа було легке, майже невагоме, і в руці, коли Леся його взяла, було так ніжно-ніжно, що вона подумала: «А справді, він добрий».

От, наприклад, підлетить до нього бджола,— вів далі Павлик.— Покружляє, сяде на ніс. Він міг би її з'їсти, правда ж? Адже всі ведмеді люблять мед, А він — не чіпає. Не хоче кривдити.. А вовка він прогнав. Вовк якось уночі приходив, коли я однн дома залишався. Гришка його прогнав... А мандрівник він який! Він на машині того дяді знаєш скільки проїхав! Півземлі! Сто тисяч кілометрів. Я теж люблю їздити. А найбільш за все на світі я люблю на тролейбусі біля відчиненого вікна їхати. Голову висунеш, і вітер в обличчя... Весь час би так їхав. Хороше. Правда ж?

Ага,— непевно сказала Леся. Вона ніколи в житті не їздила в тролейбусі біля відчиненого вікна. В них у місті11 ■ ку не було тролейбусів.

Леся зачаровано дивилася на сине ведмежа. Воно так їй подобалось! Вона будь-яку ляльку віддала б за нього.

Зітхнувши, вона повернула, нарешті, його Павликові. Павлик розуміюче глянув на неї:

Подобається? Він усім подобається. Мені вже багато разів говорили мінятися. Однн навіть справжній заводний грузовик давав. Та хіба я можу обміняти Гришку? Правда ж?

Павлик усміхнувся і обережно сховав ведмежа знову за пазуху.

Леся нахмурилася і мовчала./

Павлик довго дивився на неї, потім сказав:

Тобі зі мною скучно. Правда ж?

Леся чмихнула й знизала плечима:

Ні, чому... Просто взагалі скучно.

Ти, мабуть, збиралася кудись сьогодні? Гратися чи взагалі... То іди. А я тут побуду. І нікому не скажу.

Леся знітилася. І раптом подумала:

«А іцо, як справді піти з ним на лиман? Він там тихенько на березі посидить, а я — з дівчатками... Ніхто знати не буде».

Вона уважно подивилася на Павлика.

Ти до моря ие боїшся йти?

Ні.

* — Підемо. Тільки так, щоб ніхто не знав.

Підемо, якщо ти хочеш...

4. Иа лимані

У містечку була лише одна справжня міська вулиця — асфальтована, з тротуарами. Власне кажучи, це навіть була не вулиця, а шосе, що проходило через містечко. Там стояли готель, школа, кінотеатр, магазин, аптека. Решта вулиць —. зовсім сільські: обабіч дерев'яні паркани, під якими зеленіла трава, з-за парканів виглядали соняшники, кукурудза, просто на дорозі в поросі греблися кури. Одна з таких вулиць і вела до лиману.

Леся одразу пожвавішала, розговорилася.

Знаєш, який у нас лиман! От побачиш До нас завжди на літо дачники приїздять. Ви теж дачники?

Ми у відрядженні.

Якому відрядженні?

І — Службовому. Моя мама ревізор і часто їздить. І мене інколи бере. Бо я скучаю

А ви взагалі де живете?

У Києві... Ти була в Києві?

Ні ще... Але скоро поїду,— збрехала Леся.

Було незручно. Вона старша за нього, мабуть, на цілих три роки, а в Києві не була, в тролейбусі біля відчиненого вікна ие їздила і не знає, що такс ревізор...

А ти рибу вудочкою ловив? І — Ні.

В. — А я ловила. І бичка піймала. Отакого.

Мій татко теж колись ловив. І щуку піймав. Отаку. І — Так то ж тато!

І — Тато,— задумливо підтвердив Павлик,— звичайно. Вони спускались крутою стежкою до моря. Леся одразу побачила дівчат і замахала їм рукою. Дівчата хлюпались у воді біля великої піщаної коси. Але вони помітили Лесю лише тоді, коли вона вже вибігла на косу. Павлик набагато відстав від неї.