Слава ЗСУ!

Але Котька вирішив не здаватися.

1. Вночі

Леся прокинулася від голосів.

Мам, мам, а хто найголовніший вождь на Україні? Ва- тутін?

Спи!

А найголовніший кавалерист? Богдан Хмельницький?

Спи, тобі кажуть!

Мам, а хто це хропе?

Тьотя.

А хіба тьоті хропуть?

Та цить!

А тут завжди пошепки розмовляють?

Ні. Тільки вночі. Це ж гуртожиток.

А чому гуртожиток?

Спи зараз же. А то всіх побудиш, і иас виженуть... Запанувала тиша.

Було чути лише, як поскрипує металева сітка на ліжку. Мабуть, хлопчик вовтузився і не міг заснути.

В темряві Леся не бачила цього, але догадувалась.

Не вперше Леся прокидалася вночі. Вже другий тиждень вона ночувала в цьому невеличкому двоповерховому готелі, Де 11 мати була головним адміністратором. У готель приїздили і вселялися в будь-який час. Леся спала дуже чутко і щоразу прокидалася. Та що поробиш, коли в них капітальний ремонт і навіть стелі немає (тато спить просто неба в спальному мішку).

В номері стояло шість ліжок, Лесине — біля самого вікиа. Вікно було розчинене, і знадвору плинули гострі пахощі матіоли.

Леся лежала, уткнувшися в подушку, і ніяка матіола не могла заглушити особливий готелевий запах постелі — чистий, свіжий, але якийсь дуже иедомашній. Леся не могла звикнути до цього запаху, він весь час нагадував, що вона ие вдома, І їй ставало тоскно. Особливо було тоскно, коли воиа отак прокидалася вночі. Мама спала на дивані в себе в кабінеті, а поряд були незнайомі чужі жінки,майже кожної иочі нові. Двічі Леся навіть плакала вночі. Бо їй здавалося, що вона вже зовсім не засие, а до ранку було далеко- далеко. І думка про те, що доведеться безконечно довго лежати у цій чужій недомашній темряві, була страшна. А втім, Леся завжди благополучно засинала.

І на цей раз теж.

2. Уранці

Коли Леся прокинулась, нікого вже в номері не було, крім худорлявої чорноволосої жінки з суворим обличчям і хлопчика років п'яти. Леся одразу збагнула, що це їхню розмову чула вона вночі.

Жінка перебирала якісь папери в папці, що лежала на ліжку. А хлопчик стояв біля вікна й дивився у двір. У хлопчика була стрижена лобата голова з великими відстовбурченими вухами і кирпатеньким веснянкуватим носиком з широким переніссям. Причому замість заглибники на переніссі, як У всіх дітей, у хлопчика був, навпаки, горбок, потовщення, бо він весь час насуплював брови. І від цього обличчя ИОго набувало кумедно-серйозного вигляду.

Не одриваючи погляду од вікна, хлопчик зітхнув і сказав матері:

■—- Ось подивись, який у людей велосипед.

Жінка мовчки продовжувала перебирати папери.

Леся знала, про кого говорить хлопчик,— це директорський Юрко вже с самого рання ганяє по подвір'ю на своєму «Орленку».

Гарний у людей велосипед,— повторив хлопчик.

Не підводячи голови від своїх паперів, жінка сказала:

Ми ж домовились, що наступного року купимо зразу двоколісний. А зараз немає грошей, ти ж знаєш.

Я знаю. Це я просто так. Зовсім ие для того, щоб купити.

Зайшла Лесина мати.

Вона усміхнулась хлопчику, як давньому знайомому, і сказала:

Лесю, Павликова мама буде сьогодні цілий дсиь зайнята. Ти з ним пограєшся. Добре?

Жінка прохально глянула на Лесю:

Взагалі-то він у мене самостійний, але все-таки не хотілося б лишати його на самоті. Побудеш з ним, Лесю?

«Ну от, Клава і Свєта підуть на лиман без мене»,— з досадою подумала Леся, але, знизавши плечима, сказала:

Добре.

Раз мама домовилась — відмовлятися незручно.

3. Сине ведмежа Гришка

У дворі готелю нудно й нецікаво. Асфальтовані доріжки, клумби, три дерева і більше нічого. Дивитися, як катається на велосипеді Юрко,— тільки настрій псувати. Все одно, жаднюга, не дасть.

Ходім у сусідній двір. Там гойдалка є,— сказала Леся.

Давай,— байдуже відповів Павлик.

«Нудний який. І що я цілий день з ним робитиму? — думала по дорозі Леся.— Клава і Свєта, звичайно, уже на лимані. Свєта, мабуть, принесла те, що обіцяла. Може, вона більше й не зможе принести вже...»

Гойдалка була зайнята. На ній гойдалась якась незнайома дівчинка. Леся трохи постояла в нерішучості, потім підійшла до ящика з піском.

Давай з піску що-небудь збудуємо.

Я не люблю з піску будувати,— похмуро мовив Павлик.

А що ж тобі робити? — уже роздратовано спитала Леся.