Слава ЗСУ!

Та ну! Не прибіднюйся. Не могло з тобою нічого цікавого не трапитися- Так не буває. Щоб за ціле літо — і зовсім нічого? Що ж ти — під скляним ковпаком сидів, чн іцо?

Тютя швядко-швидко заморгав своїми довгими дівчачими віями і, здається, ще дужче почервонів (хоч далі червоніти вже було нікуди):

Ну... ну... я трохи був не втонув.

О! — радісно вигукнув Ігор Дмитруха.— Ти дивись! І мовчить! Ну, фрукт! Така пригода потрясаюча! Смертельно небезпечна! На граиі життя! А він мовчить! Це ж... Ану розказуй швидше!

Ну... ну, я плавав на надувному матраці. А якісь хлопці почали балуватися. Полізли на матрац. Матрац перевернувся і... Там було з головою. Я захлинувся і... Якби не одна дівчинка, яка пропливала... Вона підштовхнула мене до матраца і...

Ой! Ой, тримайте мене! — схопився за живіт Ігор Дмитруха.— Ой! Не можу! Ну, Тютя! Ну, артист! Звалився з матраца і пішов на дно. Може, це ти вночі плавав? Може, це ти з ліжка упав, а думав... Га-га-га! Дівчина його врятувала. Ну, герой! Ну, Тютя! Га-га-га!

Спасокукоцький і Кукуєвицький дружно захихикали.

Тютя лише мовчки схилив голову.

У Котьки щось обірвалося всередині.

І якимсь незнайомо тонким зривистим голосом він. хвилюючись, вигукнув:

Ну, чого ви? Ну! Ну, людина просто плавати не вміє. Що ж тут такого?

Що?! — Ігор Дмитруха здивовано вирячився на Котьку, наче бачив його вперше в житті. За всі п'ять років Котька не дозволив собі не те що заперечити Ігорю Дмитрусі, а й подивитися на нього несхвально.

Хлопці! — після хвилинної паузи Ігор Дмитруха повільно обернувся до гурту.— Хтось тут щось сказав? Чи мені здалося?..

Дмнтруха любив користуватися ефектними репліками з кінофільмів.

Вам здалося, шеф! — поспішив запобігливо вигукнути Спасокукоцький.

То просто продзижчала якась муха,— підхопив Кукуєвицький.

А-а, тоді інша справа,— усміхнувся Ігор Дмитруха.— Ох, ті набридучі мухи! Дзижчать, коли ие треба. Геть! — І він махнув рукою в бік Котькн, наче одганяючи муху.

Спасокукоцький і Кукуєвицький дружно зареготали.

Котьку — наче окропом ошпарило.

Я-. я сказав... що...

.— Ти! — обірвав його Дмитруха.— «Сказав»! Двох слів докупи зв'язати не може, а теж іще лізе на трибуну. Захисник знайшовся! Сам такий же... Братці! Віднині у иас дві Тюті. Просто Тютя. І Тютя-Котютя. Киць киць-киць. Га-га- га!

Це було саме те, чого завжди так боявся Котька.

Спасокукоцький і Кукуєвицький знову дружно зареготали.

Дівчата почали щось вигукувати, захищаючи Котьку і Тютю, але краще б вони вже мовчали — дівчачий захист, як відомо, ще більше підсилює образу для хлопця.

Тютя вдячними очима дивився на Котьку, і в тому погляді була жалюгідна радість, що він тепер не один.

Саме так не раз уявляв собі Котька цей жахливий момент.

Ще не пізно було відступити, сказати, наприклад «Та що ви! Та я просто... просто сказав, що не вміти плавати — це ганьба. А сам же я, ви ж знаєте, плаваю на розряд. Який же я Тютя?!» Чи щось у такому дусі. І Дмитруха пробачив би (він любить, коли перед ним схиляються), І все було б по-старому...

Але Котька нічого не сказав. Він тільки зціпив зубн і мовчки подивився Ігорю Дмитрусі прямо у вічі. І наче вперше його побачив — хвацького, самовпевненого, з нахабнуватими порожніми очима, в яких ніколи не тепліла людська доброта. І здивовано подумав: «Невже я хотів стати таким, як він? Мріяв про це...»

Більше він нічого подумати не встиг, бо в цю мить пролунав дзвінкий голос піонервожатої Клави:

На урочисту лінійку шикуйся! По класах! Швиденько, швиденько! Розбирайтесь по класах!

І всі побігли шикуватися.

...А після ленінського уроку, иа першій перерві, Котька при всіх рішуче підійшов до Тюті, обняв його за плечі й повів по коридору.

Не бійся. Все... все буде гаразд,— червоніючи й збиваючись, гаряче заговорив вій Тюті на вухо.— Я тебе иавчу плавати. От побачиш! От... от побачиш! Приходь завтра в басейн. От приходь... Серйозно. А цирк ти любиш? От.. От на зимові канікули приїдуть хлопці з села, де я був цього літа. І підемо в цирк. От я тобі одну річ розкажу — захитаєшся... І взагалі, все буде гаразд! От побачиш!

Тютя лише кивав, червоний і розгублений, лякливо озирався на всі боки і, мабуть, не все розумів, що говорив йому Котька. Котька відчував, як здригаються Тютииі плечі під його рукою.

Біля вікна в оточенні хлопців стояв Ігор Дмитруха, весело позирав на Тютю з Котькою і щось говорив.

Хлопці раз у раз вибухали реготом. Та Котька удавав, иіби не помічає цього. Він розумів — його чекають важкі часи.