Слава ЗСУ!

Давай у кухню,— підштовхнула вона його. 1 Лесик, переставляючи ногн, як журавель, пішов за нею в кухню.

Вони ще не розпакувалися, як з кімнати почулося спершу «Гу-гу-гу», потім мамине:

Лесю, це ти?

Леся усміхнулася:

Не спить...— І гукнула:— Це ми, мамусю! Ми зараз, плькй розпакуємося.

Вона швидко виклала все з торбинок на стіл.

Ходімо. Не бійся. В мене хороша мама. От побачиш.

Леснк зітхнув. «От побач ш...» Знову. Що він побачить?

«Мавпочку» в пелюшках? Ну що ж, тримайся, Лесику! Наберись мужності й відваги. І скажи так, як твоя мама говорила: «Ой яке гарненьке!» Ну хіба тобі важко це зробити! Ну зроби, ну!..

Лесина мама сиділа на тахті з перебинтованою ногою. А біля тахти стояла коляска.

Мама була така ж білява, як Леся, тільки брови не темні, а теж біляві.

Познайомся, мамо. Це наш Лесик. Він допоміг мені принести все, що треба. Не доведеться ще раз бігти.

А-а! Здрастуй, здрастуй! — лагідно усміхнулася мама.— Леся рсзказувала мені про т бе Спасибі, що допоміг, їй зараз, бідненькій, важкувато. Так мені не пощастило...

Ну, нічого, нічого, все буде гаразд,— перебила її Леся.— Лікар же сказав ще кілька днів — і будемо ходити... А це наш Тарасик,— обернулася вона до Лесика.— Та не бійся, пі, ійди ближче. Він тебе не вкусить.

Серце Лесикове стукотіло так гучно, що йому здавалося, і Леся, і мама це чують.

Вій т> ійшов і зазирнув у коляску: Перше, що він побачив,— це були в селі голубі оченята, які дивилися на нього цілком свідомо й навіть трошечки іронічно

На голові стирчав кумедний білявий чубчик, чимось схожий на півнячий гребінець. Тарасик вимахував руками і швидко швидко дриґав ногами, наче їхав на велосипеді.

Побачивши Лесика, він иа мнть завмер і раптом розтягнув ротик у широкій усмішці, показуючи два маленьких нижніх зубчики. Це було так симпатично, що Лесик засміявся. І Тарасик теж голо :но хихикнув. А потім склав губн трубочкою і загугукав: «Гу-гу-гу!»

Леся і мама дружно зареготали.

Ти диви! Вій тебе признав! — вигукнула Леся.

А він усіх хороших людей признає,— сказала мама і ніжно-ніжно подивилася на Лесика. Леся перехопила мамин погляд і теж подивилася на нього.

Соловейко тьохнув так радісно, що Леснк мало не задихнувся.

Багато у його щедрому на радості житті було щасливих моментів але ті кого що ото так перехоплювало подих він, здається, не пам'ятає.

Вся квартира була заставлена вазонами з квітами і росли нами.

Вони стояли на підвіконнях, на спеціальних підставках, просто на підлозі, висіли на стінах у дротяних держачках.

Тут були й фікуси, й кактуси, і пальми, і китайська троянда, і кімнатні лілії, і виткий плющ, і різні інші, назви яких Лесик не знав, а деякі взагалі бачнв уперше.

Ого! — вихопилося в нього.— Ціла оранжерея!

А це дріада восьмипелюсткова,— сказала Леся, показуючи на один з вазонів.- Листя схоже иа дубове. Правда'

Правда,— погодився Лесик.

Але вон а з родини розових, з порядку розоцвітих. А ти

знаєш, що до цієї родини належить і черемха, і груша, і вишня і ябл ня, і малина, і суниця...

1- Не зиаю,— усміхнувся Л< сик.— Але тепер знатиму.

Дуже рідкісна,— сказала Леся.— Зустрічається лише

в Карпатах. На горах Близниця та Піп Іван. В альпійському поясі, на висоті 1800—1900 метрів над рівнем.моря.

'гм,— тільки й сказав Лесик.

у нас на «альпійській гірці» біля школи точнісінько така. Це я посадила

Гм,— знову таки сказав Лесик.

А потім його частували чаєм з айвовим варенням і з домашніми заварними тістечками виробництва Лесиної мами («разом з Лесею!»). І такого смачного чаю з таким смачним варенням і такими смачнющими тістечками Лесик, їй же право, ніколи в житті не їв.

За цей час Тарасика двічі переповивали і один раз годували. І Лесик уже знав, що таке підгузнички й повз ункн, яка сорочечка (без зав'язочок) одягається спершу — «на грудочку», а яка (з зав'язочками) потім, «на спиночку».

А коли Леся побігла на кухню підігрівати кашку, а мамі треба було перестелити в колясці пелюшки, вона дала хлопцеві иа хвилину потримати Тарасика.

— Тільки обережнеиько — не впусти.

1 Лесик притис "до грудей тепле ті ьце. І відчув, як б'ється під його рукою маленьке серце. Це було якесь незвичайне почуття. В його руках довірливо лежало життя, яке цілком залежало від нього, від його захисту. Лесик відчув себе раптом дорослим і дужим.

І тут несподівано в уяві виник прохідний двір і маленький горобчик-пташеня, що стрибає по асфальту...

Щось кольнуло хлопця, але тільки на одну мить. Йому бул*о так добре зараз!..