Слава ЗСУ!

І горобчика пташеня під стіною у прохідному дворі згадав Лесик.

І шматок фрески...

То виходить, що він непорядний, втратив совість? Що він но один бік з негідними імені людського?

Лесик так заглибився в свої переживання, що аж здригнувся, коли раптом Іваницький підвівся з-за столу:

— Вибачайте. Спасибі вам щире. Дуже радий був познайомитися з славною вашою родиною. До побачення... Всього доброго... Ну, а з вами завтра зустрінемося,— усміхнувся він Лесикові й Жорі уже в дверях.

Тато й дід пішли до ліфта разом з Іваннцьким — поїхали проводжати його до готелю «Київ».

Примхлива, загадкова людська доля вибирає іноді в житті людини дні, в яких збігається стільки подій, стільки різних поворотів і несподіваних відкриттів, що їх вистачило б на місяць, а то й на рік.

Саме такий день був у Леснка сьогодні.

І день ще ие скінчився.

Ще треба було прийняти рішення, від якого залежало дуже багато — і завтрашній день, і післязавтрашній, і рік, і дитинство, а може, і все життя.

Лесик подивився на Жору.

Жора зітхнув і опустив очі.

Р О З ДІЛ XV,

дуже короткий, у якому дія відбувається вночі

Ніч з неділі иа понеділок була тиха, зоряна, ясна. Місто спало, готуючись до початку нового трудового тижня. Спав і той дев'ятиповерховий будинок на Печерську, де ми щойно з вами були.

Тільки одне-єдиие вікно, мов безсонне око, світилося на сьомому поверсі. І рогатий місяць, зазираючи в те вікно, здивовано переморгувався з зірками.

Багато у своєму довгому житті надивився на землі старий дядько місяць. Але такого йому, здається, бачити ще не доводилося.

РОЗДІЛ XVI,

в якому знову ж таки дві несподіванки.

Шостий «Б» не вірить. «Оце фокусі»

У понеділок зранку учнів чекало відразу дві несподіванки.

По-перше, знаменита «альпійська гірка» перед входом у , школу сяяла неймовірною красою. Вона була значно яскравіша й барвистіша, ніж раніш. 1 квітів було більше, і кущ штамбових троянд нагорі з кількома величезними якогось небаченого небесного кольору квітками був просто дивовож- ннй. Всі, хто підходив до «альпійської гірки», ие могли втриматися від захопленого вигуку. І ті вигуки були нагородою зусиллям Прометея Гавриловича та Зіиаїди Семенівии, які протягом другої половини суботнього дия і неділі дістали у Ботанічному саду, привезли й висадили таку силу усіляких квітів.

Та ще у неділю півдня ішов дощ...

Прометей Гаврилович та Зінаїда Семеиівиа стояли на шкільному ґанку, ловили вдячні й захоплені погляди учителів і учнів і лише скромно опускали очі.

Це була перша несподіванка.

Друга несподіванка чекала учнів (та й учителів) у самій школі...

У коридорі біля дверей шостого «Б» висіла «Блискавка».

На великому аркуші ватману була намальована витолочена «альпійська гірка» перед школою, збоку кущі бузку, а під кущами двоє принишклих зайців. Зайці були дуже кумедні, та головне — в одного зайця було обличчя... Лесика, в другого — Жори.

Під карикатурою великими літерами виведено:

Знайте всі, що друзі ці — Найостанніші зайці! Так злякались, так злякались, Шо признатись побоялись. Тож ганьба обом тепер. Бо хіба ж то піонер. Хто нашкодив і тікає. Хоч свою провину знає... Отже, скажемо всі хором- СоромІ Соромі Сором! Сором!..

З інших класів підходили, дивились, читали, сміялися. Намальовано було справді здорово. Недарма дивувався дядечко-місяць. Тато-художник на сина карикатуру зробив блискучу. Постарався.

Тільки з шостого «Б» ие сміявся ніхто.

Навіть Агашкін лише розвів руками:

Ну, чілдрени, ие вірю...

Але краще б вони сміялися.

Коли люди щиро ие вірять, шо це ти зробив, що ти иа таке здатний, це ще дошкульніше.

Після Лгашкіиа перші висловилися Леся Чорнобривець і Аліна Гончарук.

Неправда! — рішучо сказала Леся.— Це не вони.

і я ие вірю! — сказала Аліна.

І я! — підтвердив Ясик Гриценко.

То вони у благородних граються,— махнув рукою Сашко Чуприна.— Доручили їм намалювати карикатури на трійцю, а точно ж не доведено — то вони вирішили на себе.

Або... просто побоялися иа трійцю...— сказав Слава Коваленко.

Ну, це ти даремно! — вигукнула Леся. - Хто це буде себе отак иа посміховисько виставляти через...

Вона дивилася на Лесика так жалісно, що в нього аж залоскотало в горлі.

Найдивніше повелася, між іншим, трійця. «Блискавка» справила на иих якесь приголомшливе враження. Довгий чухав потилицю, Злюкін ховав очі, а Малявка дивився так, иаче його вдарили по голові.