Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Ще одна збірка Всеволода Нестайка

Чого він це раптом згадав, хто його зна...

Думкн у Вітиній голові стрибали й плуталися.

XVII

Міс Таємниця була задоволена. Вітя бачив, як сяяли радістю її енні очі з-під вуалі. Мабуть, вона раділа, що у Добряндії знову все гаразд, що всі в доброму настрої. А втім, Віті ще ні разу так і не вдалося поговорити з нею як слід. Може, у неї були інші причини для радості. Недарма ж вона — Міс Таємниця. З нею ніколи до пуття не знаєш, що до чого.

Щойно дядя Вася вручив Віті ключ та льодоруб і сказав:

Ну, йди визволяй нашу Добринку.

Ключ був фігурний, дуже красивий. А льодоруб значно більший за тон, дідусів, і замашніший.

Альховка підважив його в руці й мовив:

Тепер тн вже визволиш царівну, я певен.

І чогось зітхнув.

«Може, він сам хотів би визволити»,— подумав Вітя, але ие сказав нічого. Таких речей, як визволення царівни, не передовіряють.

І от Вітя знову відчуває хвилюючу невагомість, яка свідчить про те, що вони з Міс Таємницею кудись переносяться, долають простір.

Зубчаста вежа в'язниці з'явилася перед очима несподівано, наче виринула з-під землі.

Грубий Ян і Просто Філя, гримаючи запізним обладунком, ганяли біля брамн шкіряного м'яча, грали у футбол. Просто Філя стояв у воротях (в'язничних), а Грубий Ян бив йому пенальті, раз у раз вигукуючи:

О! Штука! О! Штука!..

Вони так захопилися грою, що навіть не звернули на Вітю ніякої уваги. І тільки коли м'яч підкотився Віті під но- ги- Просто Філя заблимав на нього очима і здивовано вигукнув:

Диви! Визволитель! Прийшов...

Грубий Ян зміряв Вітю грізним поглядом з голови до ніг і сказав:

Маєш щастя, що в мене сьогодні день ввічливого ставлення до чужинців... Ану йди звідси, поки я добрий! Ану!

Але Вітя ие відступив. Шалена рішучість охопила його. Альховка он цілого «кодла» не побоявся, виступивши проти всіх. І нічого. Вони його навіть ще більше заповажали, пальцем торкнути не сміють.

То що він якихось двох злякається!

Ану самі йдіть звідси! — вигукнув Вітя.

Побачивши, що слова не допомагають, він змахнув льодорубом і бебехнув по залізних плечах спершу одного, потім другого. Заскреготіло бляхою по каменю. Обидва посідали на землю.

Ну чого ти? — підняв руку, захищаючись, Грубий Ян.— Так би й сказав...

Ато одразу льодорубом! — плаксиво скривився Просто Філя.

Ідн — звільняй! Дуже вона нам треба,— махнув Грубий Ян.

А то одразу льодорубом! — повторив Просто Філя.

Вітя кинувся до брами. Сунув ключа в замок. Заскрипів

замок, відмикаючись. Розчинилися ворота в'язниці. І побіг Вітя, не чуючи ніг. Тільки лунко ляскали сандалики спершу по цементній підлозі, потім по крутих кам'яних сходах нагору, у вежу, потім знову по цементній підлозі...

Вітю! — знайоме голубеньке платтячко в синю горошину метнулося з темряви назустріч йому.

Він схопив її за руку.

Швидше! Швидше!

Потім зникли десь і в'язниця, і стражники, І кам'яний мур.

Узявшися за руки, вони бігли безкрайнім заквітчаним полем.

Ти житимеш тепер у нас,— кидав він на бігу гарячі слова.— Ти житимеш з нами... У мене такий тато! Такий тато! От побачиш!..

Ага... Ага...— захлинаючись, тільки й повторювала вона.

Він повернувся до неї. Сльози текли по її щоках.

Чого ти плачеш?

Не знаю... Не знаю...— знизувала вона плечима. І продовжувала плакати.

І раптом Вітя відчув, що він плаче теж.

Узявшись за руки, вони біглн безкрайнім заквітчаним полем.

Бігли і плакали.

І не могли спинитися.

Д потім... Потім з'явилася Міс Таємниця.

] вонн вже не бігли, а летіли.

Було небо, таке ж безкрайнє, тільки синє-синє. І синій лагідний теплий вітер куйовдив їм волосся.

І вони вже не плакали, а сміялися...

Міс Таємниця, обернувшись, дивилася на них, і в її очах чомусь був сум і співчуття. Чому?..

Раптом небо почало дивно звужуватись. Вони летіли в якийсь світлий квадрат. І враз зупинилися.

Ну, злазьте! — почувся тоненький, наче дівчачий, голос.

І водночас залунали звуки віолончелі, низькі, оксамитні

і немов з глибини серця...

Вони стояли на краю мольберта. Знизу їм усміхалася старенька кумедна бабуся, запнута хусткою, зав'язаною на потилиці так, що кінці стирчали ззаду, наче заячі вушка.

В одній руці вона тримала палітру, в другій довгий пензель. Все обличчя її, щоки і навіть ніс були забруднені свіжою фарбою.

А трохи далі на старовинному стільці з гнутими ніжками сцдів старенький кумедний дідусь у голубому фраку і грав на віолончелі.

Дідусь дивився на них безцеремонно, просто у вічі круглим цікавим поглядом, так. як дивляться тільки дуже старі люди.

Попередня
-= 74 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар