Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Шість Наполеонів

Холмс схвально заплескав у долоні.

— Чудово, Лестрейде, чудово! — вигукнув він.— Але я не зовсім зрозумів ваші пояснення стосовно знищення бюстів.

— Знову ви про бюсти! Ви ніяк не можете викинути ці бюсти з голови! Кінець кінцем це ніщо — дрібна крадіжка, щонайбільше шість місяців в’язниці. А ми розслідуємо не абищо, а вбивство, і запевняю вас: усі нитки цієї справи у мене в руках.

— Яким же тепер буде ваш наступний крок?

— Він дуже простий. Я піду з інспектором Хіллом в італійський квартал, знайду чоловіка, зображеного на роздобутій нами фотокартці, й заарештую його за звинуваченням у вбивстві. Ви з нами підете?

— Мабуть, що ні. Мені здається, ми маємо можливість досягти мети простішим шляхом. Твердити це напевно я не можу, бо все залежить... залежить від однієї обставини, яка від нас не залежить. Але я абсолютно впевнений — два шанси проти одного,— що, коли ви підете сьогодні вночі з нами, я зможу допомогти вам схопити його.

— В італійському кварталі?

— Ні, здається, шукати його треба за адресою в Чисвику. Якщо ви, Лестрейде, підете сьогодні вночі зі мною в Чисвик, я обіцяю піти з вами в італійський квартал завтра, від такого зволікання ніякої шкоди не буде. А зараз, я думаю, кілька годин сну піде нам усім тільки на користь, тому що немає рації виходити раніше одинадцятої, й скидається на те, що ми повернемось тільки вранці. Пообідайте з нами, Лестрейде, а тоді ласкаво просимо на оцей ось диван — поспіть, поки треба буде вирушати. Ви ж, Вотсоне, тим часом подзвоніть, будь ласка, й викличте посильного, бо мені треба надіслати листа, і дуже важливо, щоб він пішов негайно.

Холмс провів вечір, риючись у підшивках старих газет, якими було напхано одну з наших комірчин. Коли він нарешті вийшов звідти, очі його переможно поблискували, але про наслідки своїх пошуків він нічого не сказав ні мені, ні Лестрейду. Щодо мене, то я міркував над послідовністю дій, з допомогою яких Холмс просувався до розгадки цієї складної справи, і хоч не міг ще збагнути, до чого ми прийдемо, але ясно зрозумів: Холмс чекає, що божевільний злочинець вчинить замах на два бюсти, які ще залишились, і один з них, як я пам’ятав, був у Чисвику. Немає сумніву, мета нашої мандрівки — схопити злочинця на місті злочину, і тому я не міг не захоплюватись хитрістю мого друга, який навмисне дав вечірній газеті неправильні відомості, щоб злочинець прийшов до думки, ніби він може й далі діяти безкарно. І я не здивувався, коли Холмс порадив мені прихопити із собою револьвер. Сам він узяв свою улюблену зброю — мисливський хлист, держално якого було залито свинцем.

Об одинадцятій годині біля наших дверей нас чекала карета, і в ній ми по Хеммерсмітському мосту переїхали на другий бік Темзи. Там візникові наказано було почекати. Ми пройшли трохи далі пішки і вийшли на безлюдну вулицю з гарними будинками обабіч; навколо кожного будинку був невеликий сад. При світлі вуличного ліхтаря на брамі одного з них ми прочитали: «Вілла Лабірнум». Мешканці будинку, очевидно, уже спали, бо весь він потонув у темряві, тільки над вхідними дверима світилось напівкругле віконце, кидаючи пляму тьмяного світла на садову доріжку. Дерев’яний паркан відділяв сад від вулиці й кидав досередини густу темну тінь, в якій ми й зачаїлись, увійшовши в той сад.

— Боюсь, нам доведеться довго чекати,— прошепотів Холмс.— Треба подякувати провидінню, що немає дощу. Думаю, нам не можна й курити, щоб згаяти час. А проте наші шанси два проти одного, що вся ця морока не буде марною.

Всупереч побоюванням Холмса, наше пильнування виявилось не таким тривалим, як він нам передрікав, і закінчилось воно найраптовішим і найдивовижнішим чином. Незабаром якась маленька темна постать, швидка й рухлива, наче мавпа, без найменшого звуку, що міг би попередити про її наближення, навстіж відчинила садову хвіртку й кинулась по доріжці до будинку. Ми побачили, як ця постать пробігла повз пляму світла, що падало з-понад дверей, і зникла в чорній тіні за будинком. Запала тривала тиша, під час якої ми сиділи, затамувавши подих, а тоді до наших вух долинув ледь чутний тріск. То відчинялось вікно. Тріск припинився, і знову запала тривала тиша. Чоловік никав по будинку. Ми побачили в кімнаті світло його потайного ліхтаря. Того, що він шукав, там, очевидно, не виявилось, бо ми знову побачили спалах світла в другому вікні, а потім ще в одному.

— Ходімо до відчиненого вікна. Ми схопимо його, коли він вилазитиме,— прошепотів Лестрейд.

Але перш ніж ми встигли зрушити з місця, чоловік з’явився знову. Коли він увійшов у пляму світла, ми помітили, що під пахвою він несе щось біле. Потім він злодійкувато озирнувся. Тиша безлюдної вулиці заспокоїла його. Повернувшись до нас спиною, чоловік поклав свою ношу на землю, і наступної миті до нас долинув звук різкого удару, слідом за яким почулися дзенькіт і потріскування. Чоловік так захопився знищенням бюста, що не почув наших кроків, коли ми, скрадаючись, почали наближатись до нього. Холмс, наче тигр, стрибнув йому на спину, ми з Лестрейдом миттю схопили його за руки й наділи на них наручники. Коли ми перевернули його горілиць, я побачив огидне, жовтувате обличчя, спотворене люттю, і зрозумів, що ми справді схопили саме того чоловіка, що був на фотокартці.

Попередня
-= 7 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!