Слава ЗСУ!

- Може тобі таблетку дати? – запитала теща

- Ціаністого калію?

- Таке не маю, але якщо хочеш миш’яку, можу принести з кухні. – Зареготала жінка.

- Ну досить жартів. Ви як малі діти. – Насупилась Марія.

- Ми ж не для образ. Так зяте?

Теща подивилась на Любомира через плече. Вона поставила смажену курку на стіл.

- Звичайно мамо. – Саркастично промовив чоловік

Він думав Марія не почула з яким тоном промовив, але помилився. Проте вона нічого не сказала. Обід був готовий. Хоч Любомир недолюблював тещу, але визнавав славні кулінарні вміння. Найбільше він любив її яблучні пироги з ванільними нотками.

Обід прийшов у веселій атмосфері. Він приструнив свій норов заради коханої. Марія значила для нього набагато більше ніж думав. «Я справді кохаю її».

***

Цілий день вони провели разом відпочиваючи в розкішному саду. Останнє тепло ніжило їх тіла, зв’язуючи тугим вузлом їх кохання, підкріплювало солодкими поцілунками. Любомир поклав руку на плече й притискав до себе Марію. Вона горнулась до нього неначе мале котеня. Пальцями вона пестила його обличчя. А він просто мовчав й насолоджувався її присутністю, забувши про свій з його проблемами. Йому здалося, навіть сонце яскравіше засвітилось. Надія на майбутнє дала своє коріння в його душі. «Все буде гаразд» - подумав Любомир.

Він не знав. Скоро кінець.

Сон

Я стою серед безплідного поля. Вогонь виплескується через порепану шкіру землі, ллється до моїх ніг. Однак не обпікає. Грозові хмари затулили небо, ховаючи сонце від мене. Ховаючи ЇЇ від мене. Голос в голові кричить: «Вас шукають. Ти забув хто ти, своє єство». Я не розумію. Стою в німій тиші. Іскри з попелом літають у повітрі гнані вітром. Жахливим проте майже спокійним. В ногу щось легенько вдарило. Опустив погляд й побачив яблуко. Воно було зовсім гнилим.

Коли підняв голову. Невелика яблуня неподалік від мене. На ній не було жодного листка. Лиш змії повзали між корінням, яка виступала над землею. «Згадай хто ти» - чулось в моїй голові. «Згадай, що ти накоїв»

«Що ти хочеш від мене! Я не знаю, про що ти говориш» - мій голосі зірвався на крик. «Вас знайдуть. Вам не сховатись!» - я відчув як вушні перепинки рвуться із середини.

Раптом вдарила блискавка. Вона влучила в дерево і те миттю спалахнуло вогнем. Дерево кричало дитячим криком. Голова заболіла. Якісь обривки з’являлись в голові. «Квітка» - зринуло в голову ім’я. Пригадав й тіло сповнив жах. Подивися на свої руки. Це були руки демона. Я не встиг відповісти внутрішньому голосу, як зненацька піді мною розверзнулась земля, і я стрімголов полетів в пекло, яке виднілось далеко внизу. Хтось ухватив мене за руку. Підняв голову до гори й побачив Марію. Її янгольські крила тримали нас в повітрі.

Я згадав.

Реальність

Любомир підскочив з ліжка. Його обличчя було усіяне холодним потом. Деякі краплини впали на підлогу. Він все загадав. Шок не давав прийти до тями. Марія також проснулась. В ній відбулись переміни. Пам\'ять відновилась також.

- Любий ми вкрали їхнє життя. – прошепотіла Марія

Справжнє ім’я янгола, яка вкрала спогади Марії було Аварал.