Слава ЗСУ!

Надія Сергіївна вже стояла на ганку, коли подружжя вийшло з машини, котра була припарковано неподалік від дому. На її обличчі грало здивування. Мати не очікувала гостей так рано. Вона навіть не встигла приготувати святковий обід. «Тепер прийдеться дітей нагодувати якимось бутербродами, поки не приготую обід» - подумала жінка нахмуривши брови.

- Ой, діти я не чекала вас так рано. – Промовила жінка

- Та ми й самі не думали, що так швидко приїдемо, мамо, - сказала Марія, - на дорогах не було пробок. Вдало вибрались з центру.

- Радий вас бачити, Надіє Сергіївно, - посміхнувся Любомир.

- Ой, синку, не бреши собі й мені. – Зареготала мати. – Та що ж це я геть забула про манера. Проходьте в дім діти.

Дім був вщент заповнений сонячним світлом

- Мамо, тобі щось допомогти? – Спитала Марія знімаючи туфлі.

- Ні, дякую дитино. Я сама впораюсь. Ідіть відпочити з дороги. – промовила мати з кухні кладучи курку в газову духовку.

- Я все ж таки тобі допоможу. Не можу стояти осторонь, коли ти працюєш. – Марія встала у дверному проході на кухню.

- Ну тоді гаразд. Креши салат. – промовила жінка.

- Отак би й зразу. – Посміхнулась Марія

- Іди переодінься. В твоїй кімнаті є деякі старі речі. Любомире, ти також можеш переодітись, якщо бажаєш. – додала вона.

- Дякую, мені й так зручно.

Чоловік підійшов до жінки й обійняв її за стан.

- Я піду на гору подивлюсь новини й незабаром приєднаюсь до тебе, - прошепотів Марії на вухо.

- Гаразд, - промовила жінка.

Любомир поцілував її ніжне плече й пішов на другий поверх.

Старенький телевізор стояв в жінчиній кімнаті. Тут пройшли юні роки Марії. Стіни бачили радість і печаль, вдихали аромат її парфум. Полиці були заставлені белетристикою й енциклопедію. На подив іграшок майже не було. Лиш одна лялька. Така реалістично пошити, що здавалось вона жива, дихає і зараз заговорить до тебе. Світле волосся ляльки світлими хвилями стікало їй до плечей. Коли Любомир взяв її до рук, в серці щось вкололо. Він не прийняв це до уваги, звернувши на стрес через злиття компанії. Він крутив її у руках. Перевернувши її спиною до себе, побачив невеличкий вишитий напис «Квіткослава». «Яке незвичне ім’я для ляльки, - подумав чоловік, - десь я тебе бачив, та не можу пригадати.» Ледве нахилився й поклав ляльку назад на ліжко.

По місцевому каналу знову крутили про злиття його компанії. Йому складалось таке враження, ніби з цього роблять парк атракціонів, а він сам там циркова мавпа, яка їздить на триколісному велосипеді по манежу. Переключив далі, та нічого цікавого для себе не знайшов. Безкінечна реклама. Від неї в Любомира розболілась голова. Клацнув на червону кнопку пульта. Екран потух видавши конаючий писк, неначе мишу придушила мишоловка.

Він нудився. Гортав сторінки книжок й ставив їх на місце. За короткий час Любомир майже повністю дослідив цю простору кімнату з великими вікнами, через які гупало жовтневе повітря танцюючи з сонячним промінням. На низ спускатись не хотілось. Від тупих жартів Надії Сергіївни в його адресу в Любомира проростала огида. Проте вибору не було, тому він змушений був зійти до них у кухню. Приємний запах вдарив йому в ніс. Обід майже був готовий. Залишилось тільки дістати курку.

- Любий, ти забарився.

- Вибач, Маріє. Розболілась голова і я приліг трохи подрімати.