Слава ЗСУ!

Якось в місто завітав скульптор й почув від місцевих історію про Вогнедара.

Розповідь зацікавила молодого творця, тому вирішив сходити на могилу. Шукати виявилось набагато легше ніж він думав. Довкола неї ріс гіркий полин, котрий ховав могилу від людського ока. В небі часто пролітали ворони, крекчучи історії з того світу. Навіть земля здавалась мертвою й хрустіла під ногами неначе пісок з пустелі.

Скульптор в серці носив справжнє розквітчане християнство. Очі не стерпіли побачене – могилу без хреста. Того ж вечора він взявся за роботу й наступного дня, коли навіть зірка не розплющила свої темні очі. Мармуровий хрест стояв на могили. Незвичним він був. Прикрашали його язичницькі символи, які гармонійно впивались в камінь й пульсували духовністю. Через декілька днів скульптор залишив Вітряне. Залишили й місто тривоги. Люди забули про страх.

Через день після того як він поїхав, приснився йому сон. Причини смерті скульптора покриті пеленою таємниць.

***

Дорога вперто вела вправо махаючи хвостом дикої собаки. Вишкіряла свої білі зуби на дуби, які схиляли свої могутнє гілля над асфальтом. Крук летів на висоті 50 метрів, тому розгледіти в дрібницях бентлі, не складало йому проблему. Він був старим й розумним, однак блискучі людські цяцьки полюбляв і досі. Птах змахнув крильми і його сиве пір’я блиснуло металом в очі калюжам, які розпластались на де-не-де на дорозі. Крукова тінь нагадувала рухомий хрест, котрий летів над машиною.

Марія розташувалась на задньому сидіння. Її вуха були заткнуті навушниками від MP3 плеєра. У динаміках гупав LUMEN. «Тень».

У відчинена вікно залетів пустотливий вітер й сів їй на плече. Він дивися на ніжне обличчя, на якому з’явились поодинокі зморшки. Вони не псували красу жінки. Навпаки підкреслювали риси обличчя. Вітер сплигнув з плеча, щоб жовтневим листочком впасти до її колін.

Марія відчула легкий дотик до коліна. Вона нагнула голову й побачила невеликий кленовий листок. Взявши його в руки, жінка припідняла його до сонця, яке зачіпалося за палаючі верхівки дерев. Від чого кожна жилка на листку дала знати про себе. Мов артерії, розтікались по всій площі.

«Кар.» - рука жінки стріпнулася й ненароком випустила свого друга у відчинена вікно.

Вітер полишив свою знайому. Заливаючись сміхом помчав співати пісні до німф, які зачекались на нього. Він летів мов навіжений натикаючись на дерева. Жовта плоть опала з них і було видно гострі ребра. Спів долинав до вух вітра, даруючи йому стимул рухатись вперед. З розгону він пробив грудьми собі шлях на галявину. Весна ніколи не полишала цю місцевість. Зеленоволоссі німфи весело скакали навколо багаття життя. Якщо гарно придивитись можна побачити, що то сатир грає на авлосі. Вітер приліг на окраїні галявини. Від солодкої музики, він заснув. У снах він бачив себе людиною…

Автівка повернула праворуч й заїхала в ковані ворота. Груба обробка з іржею надавали їм невловиму величність. Любомир ловив себе на думці, що вони його гнітять. Ніби портал в минуле. Гравій хрустів під колесами бентлі. Поодинокі камінчики відскакували в добротно підстрижений газон. Він був єдиним джерелом зеленого. Садок плив дзеркальними хвилями по полірованій поверхні машини. Марія дивилась в чисте небо й посміхалась. Вона завжди усміхається коли думає про щось. Навіть коли думки неприємні. Захисна реакція від навколишнього світу.