Слава ЗСУ!

- Одну порцію вершкового морозива будь ласка. – Сказала Марія

- Полуничним джемом поливати? – Усмішка не сходила з його вуст.

- Звичайно! І якомога більше! – В грудях заграла дитяча радість коли Марія відчула смак ласощів.

Вона підняла очі на вітрину в якому побачила своє відображення. На неї дивилась 35 річна жінка з довгим чорним волоссям, яка водопадом падало їй майже до пояса. Пальто підкреслювало її красиву фігуру. В зелених очах палахкотіли вогники кохання й ніжності.

«Розлука» - яка дивна назва для кафе, подумала Марія. Проте розуміння правильності назви прийшло з болем від побаченого. Любомир сидів біля вікна. Він цілував Кармен й тримав її за стан, як раніше тримав Марію. Очі його жінки наповнились слізьми, які скочувались по обличчю і падали неначе ранішня роса на вологу бруківку. Морозиво випало з її рук.

- Щось не так? - Запитав продавець

- Ні, все гаразд – посміхнулась Марія крізь біль, який душив їй груди

- Ви впевнені?

- Цілком, - сказала вона. – Дякую за морозиво

Думки знову заховались в темні закутки моєї свідомості. Це тривало секунди проте здалося цілу вічність.

- Тато зайнятий, тому приїхати не зможе, сонечко – промовила я. – Але на тому тижні він обов’язково приїде до нас і ви разом підете кататись на конях. – поцілувала донечку в її пухленьку щічку

- Справді? Ти не обманюєш? – вона досі рюмсала, але личко ставало веселішим

- Ні, чиста правда, моє сонечко

- Я сумую за ним, матусю – сказала донечка витираючи сльози маленькими кулачками

Заспокоївши Квітку я віднесла вже сону на другий поверх у дитячу кімнату. Ліжко дочки стояло біля вікна. Вона сама захотіла, щоб його переставили від стіни в це місце. «Я хочу бачити як прокидається сонечко» - ось так пояснила своє бажання. Закутавши дочку в тепле покривало, тихо вийшла зачинивши за собою старі соснові двері. На диво не заскрипіли. Щось нове в моєму житті. Жалюгідна дрібниця та все ж нова… Моя мати Надія Сергіївна заснула перед зомбояшиком у вітальні дивлячись свою улюблену передачу «Правда чи брехня?» Вирішила не будити. Просто вимкнула телевізор й вкрила пледом

Стрілки годинника показували пів на першу. Марія сиділа з кухонним столом на якому стояла напівпорожня пляшка коньяку й попільничка повна недопалками. Нерви вже не ті після зради чоловіка. Вона палить коли всі сплять й тільки кіт складає їй компанію. Своїм мурчанням допомагає хоч трохи заспокоїтись, вийти з депресії, яка занадто затяглась. Данте – так звали домашнього улюбленця. Марія часто читала «Божествину комедію» хоча не була набожною. Вона знайшла його на порозі свого будинку де вони жили з Любомиром до зради. Кіт був зовсім малим, навіть очі не розплющив. Марія сама вигляділа Данте, тому він відданий тільки їй, не дається в руки нікому. Квітка тоді ще не народилася й не мала можливості подружитись з цим цікавим котом. Марія помічала за ним гострий розум. Очі в нього були як у людини синього кольору, навіть зіниці маже круглі. Її це лякало й притягувало водночас. Годинами він міг сидіти біля вікна й дивитись на самотнє небо, по якому навіть кудлаті хмари лінились пливти. «Що ти бачиш там, Данте?» - часто крутилась думка у її голові. А він ні на що не звертав й продовжував дивитись в пустоту. Одного разу вона бачила як він сидів на порозі їхнього дому коли наставав вечір, часто сидів мов сфінкс. Марія не могла зрозуміти, що в ньому не так. Щось незвідане таїлось в його сутності, душі. Проте він ніколи навіть не дряпав її.