Слава ЗСУ!

- Ти хочеш змінити життя? – запитав Данте

Від здивування Марія сіла на стілець, який вдало стояв зовсім поруч. Ноги оніміли від почутого. «Треба кидати пити» - подумала вона. «Я сплю? Чи вже схожу з розуму?» - подумала вона. В її голосу не було ні страху ні жаху. Алкоголь затупи жінчині емоції. Кіт мовчав. «Попустило» - посміхнулась.

- Ти не спив це реальність, і перш ніж щось сказати дай відповідь на моє питання. – кіт зробив невелику паузу і сказав. – Ти хочеш змінити своє життя?

- Т…так, - прошепотіла вона.

Вона відкрила рота для наступного запитання, але кіт не дав їй сказати

- Ніяких запитань іди за мною

Я послухалася його. Мені не було нічого втрачати, проте я думала й досі, що це мені сниться. Однак думка про можливість повернути Любомира забила останній цвях в труну моїх коливань в правильності рішення. Кіт скочив на підлогу й побіг до виходу на двір. Я ледве встигала за ним. Хміль лоскотав мої вени й від цього мої рухи були некоординовані і я мало не розбила дзеркало яке висіло в прихожій. Ніч закутала землю в ковдру туману, а місяць співав свою колискову. Роса холодом обпалювала мої голі ноги. Однак мені це подобалось, давало відчуття реальності. Кіт вів мене в наш садок від якого віяло осіннім терпким запахом, котрий вливався в мої ніздрі й заповнював легені вщент. Дерева показували свої химерні ребра. Те що я побачила знову примусила мене замислитись над реальністю подій які відбувалися зі мною. Ніяких адекватних пояснень не було. Мої очі побачили невеличку яблунню з тендітними гіллям. Більш схожа на кущ ані ж на дерево. Плоди гнули гілки майже до землі. Однак не це мене ошелешило. Великі білі крила кріпились біля основи яблуні так анатомічно провалино, ніби так й існує в природі. Кіт за декілька метрів від цієї аномалії. Й промовив.

- Плід цієї яблунні – твій квиток до того чого бажаєш. Однак знай шляху назад не буде. Ти точно цього хочеш

- Я вирішила й назад не відступлю.

- Тоді все вирішено – промовив Данте не повертаючи голову до мене.

Серце калатало від передчуття близькості мого бажання. Впевненим кроком я пішла до деревця. Відчула шерсть кота на своїй нозі коли проходила біля нього й дивну пульсацію, яка йшла від неї. Ось і плід. Так небезпечно близько. Я потягнулась по нього і зірвала. В цю ж мить великі білі крила затріпотіла з такою силою, що здійнявся роса бризнула мені на обличчя, а деякі пір’їні вирвались на волю й полетіла в темряву.

Вуста Марії притулились до бажаного плода. Коли вона відкусила шматочок, то перелякалась. На місці укусу сочилась кров, яка стікала донизу. Деякі краплини впали їй на ногу. В цю ж хвилину вона втратила свідомість…

«Любий нам час вставати, - промовила Марія, цілуючи його вуста».

Розділ III.

Сон

Дике поле розливається малахітовими травами до самого горизонту, на якому з небесного лона народилося рожеве сонце. Легкий бриз розносив палаючі коси світила до кожного краю степу. Деякі пасма впали на мене. Тіло стрепенулося, мов пташка в пащі ягуара. Широко відкриті очі вбирали зелені хвилі, котрі накочувались на мене й розбивались бризками божевільної свіжості. Я відчула нестримне бажання йти вперед. Ноги самі рухались незалежно від мого бажання. Проте думки самі рвались з мене галопом мустангів у незвідану даль. Я майже летіла. Ноги ледве торкалися землі. На небосхилі раптом з’явилося дерево. Зовсім молоденьке. Пагони тремтіли від кожного руху пальців вітру. Він мій супутник від початку подорожі… Завжди шепче мені на вуху й пестить мою шию ніжними поцілунками.