Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Шукач-Стрілець. Темна вежа

«Вони вирушили у край Дев'ятнадцяти, — подумав стрілець. — Яким би він не був».

На нього обрушився шквал ударів палицями. Він заточився, але відбив їх. Дрючок із забитим гвіздком влучив йому в руку і пробив шкіру, з рани полилася кров. Його атакував чоловік із лицем, порослим щетиною, і плямами від поту під пахвами, стискаючи в руці кухонний ніж із потьмянілим лезом. Стрілець застрелив його, і чоловік простягнувся на бруківці. Від удару підборіддя об землю з рота випала вставна щелепа. Тепер вона, виблискуючи слиною, шкірилася в бруді.

— САТАНА! — заверещав чийсь голос. — ПРОКЛЯТИЙ! УБИЙТЕ ЙОГО!

— ЛУКАВИЙ! — ґвалтував інший, і на нього знову градом посипалися палиці. Ніж, вдарившись об чобіт, відрикошетив. — ЛУКАВИЙ! АНТИХРИСТ!

Він торував собі дорогу крізь натовп, посередині рухаючись бігом, а навколо падали мертві тіла. Його руки з легкістю й надзвичайною точністю влучали в мішені. Впали двоє чоловіків і жінка, і він скористався прогалиною, яка утворилася після них.

Бунтівний натовп вервечкою тягнувся за ним через усю вулицю до перехнябленої крамнички, яка слугувала місту ще й цирульнею, розташованої навпроти Шебового шинку. Він ступив на тротуар, знову розвернувся і випустив решту патронів у переслідувачів. Позаду них, у куряві, розкинувши руки, як на розп'ятті, лежали Шеб, Еллі та інші.

Натовп не зупинявся і не вагався ані на мить, незважаючи на те що кожен постріл потрапляв точно в живу мішень, а вони ж, мабуть, бачили револьвери вперше.

Він відступав, рухаючись, як танцівник, аби уникнути палиць та каміння, що летіли з усіх боків. На ходу він перезаряджав зброю зі швидкістю, якої завдяки тренуванню набули його пальці: тепер вони жваво снували між кобурами і барабанами револьверів. Натовп почав заполоняти дерев'яний тротуар, і стрілець відступив до крамнички, хряснувши дверима просто перед їхніми носами. Велика вітрина праворуч розбилася, і осколки посипалися всередину, а крізь пролом вдерлися троє. Їхні обличчя були тупими, як у фанатиків, у очах ледь жевріли іскорки. Усіх їх він застрелив, як і тих двох, що полізли слідом. Померлі попадали у вітрині й, блокуючи прохід, повисли на зазубрених краях розбитого скла.

Двері тріщали й здригалися під натиском тіл переслідувачів, і стрілець почув» голос: «УБИВЦЯ! ВАШІ ДУШІ! ДИЯВОЛЬСЬКА РАКОТИІДЯ!»

Зірвавшись із петель, двері впали всередину, ляснувши об підлогу, наче в долоні, і здійнявши пил. На стрільця напирали чоловіки, жінки, діти. Полетіли плювки й палиці. Стрілець випустив у них усі кулі, й вони попадали, як кеглі у грі на очки. Він задкував до цирульні, по дорозі штовхнув ногою бочку з борошном, і вона покотилася на людей. Швиргонув у них каструлею з кип'ятком, у якій було дві щербаті небезпечні бритви. Та вони напирали на нього, несамовито кричачи на різні лади. Звідкись долинав голос Сильвії Пітстон, яка нацьковувала їх, — його інтонації безладно змінювалися, були то висхідними, то низхідними. Стрілець заштовхував патрони у ще не охолоді барабани, вдихаючи запах цирульні і власної горілої шкіри, бо мозолі на кінчиках пальців пообпікалися.

Крізь чорний хід він вибіг на ґанок. Тепер у нього за спиною був ліс, який повністю затуляв місто, котре припало до його брудної стопи. З-за рогу вибігли троє чоловіків з широкими усмішками зрадників на обличчях. Побачили його, помітили, що він теж на них дивиться, за мить до того, як він скосив їх пострілами, усмішки застигли в гримасі жаху. Слідом за ними з вереском вибігла жінка. Завсідники Шеба знали цю здоровенну товстуху як тітоньку Мілл. Постріл відкинув її назад, і вона впала на спину, розкинувши ноги, як шльондра, спідниця її непристойно задерлася, оголивши стегна.

Спустившись сходинками вниз, він позадкував до пустелі: десять кроків, двадцять. Задні двері цирульні стрімко розчинилася настіж, і люд висипав на вулицю. Краєм ока він вихопив із юрби Сильвію Пітстон. І відкрив стрільбу. Тіла важко осідали на землю, падали на спини, перекидалися через поручні в пилюку. У вічному пурпуровому світлі дня ніхто з них не відкидав тіні. Він усвідомив, що кричить. Увесь цей час кричав. Його очі були наче надтріснуті шарикопідшипники. Яйця піднялися й притислися до живота. Ноги не згиналися. У вухах дзвеніло.

Набої в барабанах скінчилися, й люди бурхливою лавиною кинулися на нього, стрільця, що якимось незбагненним чином перетворився зараз на суцільне Око й суцільну Руку. І він стояв, захлинаючись власним криком й перезаряджаючи револьвери, а його свідомість, що ніби перебувала осторонь і здалеку, спрямовувала руки, дозволяючи їм вправно виконувати трюки з перезаряджанням. Невже він не може підняти руку, сказати їм, що витратив тисячу років, аби опанувати цей та інші фокуси, повідати їм про револьвери й кров, що їх освятила? Може, але не власними устами. Зате його руки були майстерними оповідачками.

Попередня
-= 28 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

Buriakvova 29.01.2015

Де 2 частина


Додати коментар