Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Шукач-Стрілець. Темна вежа

Йому було дуже спекотно, але слабкість минула. І знову в пам'яті зринув дитячий віршик, але цього разу замість матері йому згадався Корт — Корт, безвічна людина-двигун, з обличчям, посіченим шрамами від каміння, куль і тупих знарядь. Шрамами війни та навчання мистецтва її ведення. Стрілець волів знати, чи було в Корта кохання, гідне тих монументальних шрамів. Хоча йому це здавалося малоймовірним. Він згадав Сюзанну й свою матір, а ще — Мартена, чаклуна-недоука.

Не такою людиною був стрілець, щоб поринати у спогади. І якби за своєю природою він не був людиною емоційною і не володів даром невиразно передбачати майбутнє, то став би непрохідним тупаком. Саме тому теперішній хід думок викликав у нього подив. Кожне ім'я тягло за собою інші — Катберт, Алан, старий Джонас з тремтливим голосом. І знову Сюзанна, миловидна дівчина біля вікна. Такі думки завжди сходилися на Сюзанні, й на великій пагористій рівнині, відомій під назвою Крутояр, і на рибалках, що закидали неводи в Чисте море.

Піаніст із Талла (мертвий піаніст, в Таллі всі мертві, загинули від його руки) також знав ці місця, хоча стрілець чув про це від нього лише того, одного разу. Шеб любив старі пісні, якось заграв їх у салуні під вивіскою «Спочинок подорожнього», і стрілець тихенько замугикав одну собі під ніс:

_Кохання,_о_кохання,_о_безжурнеє_кохання,_ _Що_ж_із_нами_наробило_безтурботне_те_кохання._

Стрілець аж розсміявся, сам із себе дивуючись. _«Я_останній, хто_пам'ятає_той_зелений_світ_теплих_відтінків»._Та, попри всю ностальгію, жалю до себе він не почував. Світ безжально зрушив із місця, але ноги ще віддано служили стрільцеві, і чоловіку чорному був ближче. На цій думці його зморив сон.

V

Коли він прокинувся, на землю вже спустилися сутінки. Хлопець десь зник.

Стрілець підвівся, почувши, як потріскують суглоби, і попрямував до дверей стайні. У темряві на ґанку заїжджого двору танцював вогник. Він пішов на світло, а слідом за ним рушила його тінь, стелячись по землі довгим чорним шлейфом у червонувато-вохристому світлі присмерку.

Джейк сидів біля гасової лампи.

— У лампі був гас, та я побоявся запалювати її в домі. Все таке сухе… — сказав він.

— Правильно ти вчинив. — Стрілець сів, не звертаючи уваги на товстий шар пилу, що накопичувався протягом багатьох років і здійнявся в повітря під вагою його заду. Він подумав: «Взагалі дивно, що ґанок не розсипався під нами двома на порох. Це якесь чаклунство». Світло лампи відкидало на обличчя хлопчика тіні, та їхні відтінки були м'якими. Стрілець дістав кисет і скрутив цигарку.

— Мусимо побалакати, — сказав він.

Ледь посміхнувшись від цього слова, Джейк кивнув.

— Гадаю, ти знаєш, що я полюю на чоловіка, якого ти бачив.

— Ви збираєтесь його вбити?

— Не знаю. Треба, щоб він дещо мені розповів. Можливо, доведеться примусити його відвести мене до одного місця.

— Куди саме?

— Туди, де Вежа, — відповів стрілець. Потримавши цигарку над склом лампи, він припалив. Нічний вітерець одразу ж підхопив дим і поніс його десь далеко. Джейк провів його поглядом. На обличчі малого не було ані здивування, ані тим паче захвату.

— Тож я вирушаю завтра, — сказав стрілець. — Ти мусиш піти зі мною. Скільки м'яса ще лишилося?

— Зовсім трішки.

— А кукурудзи?

— Трохи більше.

Стрілець кивнув.

— Тут є льох?

— Так. — Джейк подивився на нього. Зіниці очей дуже розширилися, здавалося, що вони от-от лопнуть. — Треба потягнути за кільце в підлозі. Але я туди не спускався. Побоявся, що драбина зламається і я не зможу вибратися. А ще там смердить. Це єдине місце тут, яке взагалі чим-небудь пахне.

— Ми встанемо завтра рано і подивимося, чи є там щось варте того, аби взяти його з собою. А потім вирушимо.

— Згода. — Трохи помовчавши, хлопчик сказав: — Як добре, що я не вбив вас, поки ви спали. У мене були вила, і я думав про це. Але не вбив… а тепер уже не боятимуся лягати спати.

— А чого ти боявся?

У Джейкових очах промайнув лиховісний вираз.

— Привидів. І що він повернеться.

— Чоловік у чорному, — констатував стрілець. Жодних сумнівів.

— Так. Він поганий?

— Гадаю, це залежить від того, з якого боку подивитися, — неуважно відповів стрілець. Потім підвівся й швиргонув недопалок на твердий сланець. — Піду спати.

Джейк боязко на нього поглянув.

— А можна й мені лягти у стайні, разом із вами?

— Авжеж.

Стоячи на східцях, стрілець поглянув угору, і хлопчик теж підняв голову. Там, високо у небі, мерехтіла Стара Зірка, та й Стара Мати зійшла. Стрільцеві здавалося, що варто лише заплющити очі — і він почує кумкання перших весняних жаб, вдихне свіжий запах зелені, майже літній аромат уперше підстрижених газонів (і, можливо, почує млявий стукіт дерев'яних кульок: то дами зі Східного Крила, в самих лише сорочках, грають на очки, поки присмерк повільно поступається місцем повній темряві). Побачить, як Катберт і Джеймі пролазять у діру в паркані й кличуть його покататися…

Попередня
-= 37 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

Buriakvova 29.01.2015

Де 2 частина


Додати коментар