Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Шукач-Стрілець. Темна вежа

Стрільцю не властиво так зациклюватися на минулому.

Він повернувся і підняв лампу.

— Ходімо вже спати.

І вони разом пішли до стайні.

VI

Вранці наступного дня він обстежив льох.

Джейк був правий — смерділо там сильно. Після пустелі та стайні — продезінфікованих, геть позбавлених запахів — цей вологий болотистий сморід викликав у стрільця нудоту. Аж у голові трохи запаморочилося. У ніздрі вдарив тяжкий дух капусти, ріпи й гнилої картоплі з довжелезними паростками. Проте драбина, схоже, була міцною, і він спустився вниз.

Підлога була земляною, голова майже торкалася балок перекриття. Тут, унизу, й досі жили страхітливі павуки, здоровенні, з крапчастими сірими тулубами. Серед них було багато мутантів, бо ж первинна порода давно виродилася. У багатьох на ніжках були очі, деякі мали по шістнадцять ніг.

Стрілець озирався навколо і чекав, поки очі призвичаяться до темряви.

— У вас там усе добре? — нервово гукнув Джейк.

— Так. — Він зосереджено глянув у куток. — Тут якісь бляшанки. Зажди.

Обережно, пригинаючи голову, він попрямував у куток. Там стояв старий ящик з відкинутим боком. У бляшанках виявилися консервовані овочі — зелені й жовті боби, а ще три банки солонини.

Набравши оберемок консервів, він пішов до драбини, піднявся до середини, там передав бляшанки Джейкові, який стояв на колінах біля отвору й приймав провіант, та повернувся, щоби взяти ще.

Під час третьої ходки стрілець почув стогін, що йшов зі стіни.

Він повернув голову, подивився і відчув, як його, немов уві сні, затоплює хвиля жаху, повільна й огидна.

Фундамент будівлі був складений із величезних блоків піщанику, які, мабуть, одразу після зведення придорожньої станції були рівні, але тепер перекосилися під різними кутами, утворюючи зигзаги. Через це стіна виглядала так, наче на ній виводили дивні меандричні ієрогліфи. Тепер із місця, де сходилися дві незрозумілі тріщини, сипалася тоненька цівка піску, наче з іншого боку щось проривалося сюди, наполегливо і з нелюдським зусиллям.

Стогін то наростав, то спадав, стаючи дедалі гучнішим, аж доки льох ущерть не переповнився цим звуком, абстрактним ревінням від нестерпного болю й неймовірного напруження.

— Піднімайтеся! — не своїм голосом закричав Джейк. — О Господи, містере, швидше!

— Відійди подалі, — спокійно наказав стрілець. — Чекай надворі. Якщо я не повернуся, коли ти долічиш до двохсот… ні, до трьохсот, ноги в руки і тікай.

— Піднімайтеся! — волав Джейк.

Стрілець не відповів. Щоб утриматися на ногах, він ухопився правою рукою за стіну.

Тепер у стіні була дірка розміром із монету. Крізь завісу жаху він чув тупотіння Джейкових ніг — хлопчик тікав. А потім пісок перестав сипатися. Стогін стих, а натомість з'явився звук безперервного важкого дихання.

— Хто ти? — спитав стрілець.

У відповідь — мовчання.

Перейшовши на Високу Мову, гучним і владним голосом, як у давні часи, Роланд запитав:

— Хто ти, Демоне? Відповідай, коли маєш що сказати. У мене мало часу, а терпіння ще менше.

— Не поспішай, — донісся зі стіни невиразний глухий голос. І стрілець відчув, як жах зі сновидіння стає дедалі сильнішим і сильнішим, ще трохи — і скоро його можна буде відчути на дотик. То був голос Еліс, жінки, з якою він жив у місті Талл. Але ж вона мертва, він сам бачив, як вона впала, це він вбив її кулею, влучивши в самісіньке перенісся. Перед очима попливли кола. Він ніби занурювався в морську безодню. — Не поспішай, іди повільно повз Тих, кого видобувають, стрільцю. Стережися тахіна. Поки ти йдеш із хлопчиком, чоловік у чорному тримає твою душу в своїх руках.

— Що ти хочеш цим сказати? Поясни!

Але дихання стихло.

Приголомшений, стрілець наче прикипів до місця, аж раптом один із велетенських павуків звалився йому на руку й стрімголов поповз на плече. Мимоволі зойкнувши, він змахнув із себе потвору і, переборовши страх, попрямував до стіни. Йому не хотілося робити те, що зробив далі, але звичай був суворий і непорушний. «Слухайся, коли говорять мертві» — так говорило старе прислів'я. Лише мертвий може виголосити істинне пророцтво. Він підійшов до діри і з розмаху зацідив у неї кулаком. Піщаник легко розкришився по краях, і стрільцеві довелося тільки злегка напружити м'язи, щоби просунути руку в стінку.

Пальці намацали щось тверде, з рельєфними шорсткими виступами. Стрілець витягнув предмет назовні. Ним виявилася щелепа з підгнилим скраю суглобом. Зуби стирчали в різні боки.

— Ну гаразд, — спокійно промовив він, шпарко засунув щелепу в задню кишеню і піднявся по драбині, незграбно тримаючи перед собою останні бляшанки. Ляду залишив відчиненою — нехай промені сонця проникнуть усередину і знищать павуків-мутантів.

Попередня
-= 38 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

Buriakvova 29.01.2015

Де 2 частина


Додати коментар