Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Шукач-Стрілець. Темна вежа

Стрілець знову відчув, що ним заволодіває передчуття — відчуття того, що нарешті ситуація опинилася під його контролем. Він уже переживав це раніше, до того ж багато разів, та все одно важко було втриматися від того, аби не затанцювати з радощів.

— Зажди! — Хлопчик різко зупинився. В цьому місці ріка круто повертала, її води кипіли й пінилися навколо колосальної розмитої глиби піщаника. Весь ранок стрілець із Джейком ішли в тіні гір, бо каньйон звужувався.

Джейк сильно тремтів, його обличчя пополотніло.

— Що з тобою?

— Вертаймося, — прошепотів хлопчик. — Хутчіш вертаймося.

Лице стрільця скам'яніло.

— Будь ласка! — Риси хлопчикового обличчя спотворилися, щелепа тремтіла від стримуваної муки. Крізь товстий шар каменю до них долинали далекі перекоти грому, монотонні, наче гуркіт підземних машин. Клаптик неба над головами набув грозового, готичного сірого відтінку: там стикалися й воювали теплі та холодні течії.

— Будь ласка, _прошу! —_Хлопчик підняв стиснутий кулачок, наче збирався вдарити стрільця у груди.

— Ні.

На обличчі хлопчика з'явився вираз подиву.

— Ти хочеш убити мене. Він убив мене першим, а ти будеш другим. _І_я_думаю, ти_це_знаєш._

Стрілець відчув присмак брехні на вустах, а потім вимовив її уголос:

— Нічого з тобою не станеться. — А потім була ще більша брехня: — Я про тебе подбаю.

Джейкове обличчя посіріло, і він більше нічого не говорив. Тільки знехотя простягнув руку, і так вони зі стрільцем пліч-о-пліч обігнули поворот ріки. Там вони й наштовхнулися на останню стіну та чоловіка в чорному.

Він стояв на висоті не більше ніж двадцять футів над ними, праворуч від водоспаду, що вивергався з велетенського нерівного пролому в скелі. Невидимий вітер тріпав поли його сутани з каптуром. Одна рука стискала посох, а друга була простягнута в знущальному жесті привітання. Здавалося, що це пророк стоїть під цим неспокійним небом на виступі скелі — пророк кінця світу, а голос його — це глас Єремії.

— Стрільцю! Пророцтва древніх збуваються — і про це чудово дбаєш ти. Доброго дня, і доброго дня, і ще раз доброго дня! — Він вклонився. Звук його сміху розійшовся луною й перекрив ревіння водоспаду.

Недовго думаючи, стрілець дістав револьвери. Ззаду, справа від нього, маленькою тінню зіщулився хлопчик.

Руки не слухалися, і перш ніж здобути над ними контроль, Роланд вистрелив тричі. Бронзова мелодія луни відскакувала від схилів гірської долини, що обступали їх з усіх боків, і заглушувала звуки вітру та води.

Над головою чоловіка в чорному хмаркою розлетівся на друзки граніт, друга хмарка виникла ліворуч від його каптура. Роланд стріляв тричі й три рази не влучив.

А чоловік у чорному все сміявся — щиро, від душі. Здавалося, цей сміх кидає виклик слабнучій луні пострілів.

— Невже ти готовий ось так просто взяти й убити всі свої відповіді, стрільцю?

— Спускайся, — сказав стрілець. — Зроби це, і ми матимемо відповіді.

І знову лункий, сповнений іронії сміх.

— Твої кулі не здатні мене налякати, Роланде. Я боюся лише твоєї рішучості знайти відповіді.

— Спускайся.

— Поговоримо на тому боці, — відказав чоловік у чорному. — Там будемо радитися й довго вестимемо перемовини. — Зблиснувши очима на Джейка, він додав: — Удвох.

Тихо скрикнувши, Джейк налякано відсахнувся, і чоловік у чорному, майнувши сутаною в сірому повітрі, як кажан крилом, повернувся і зник у розломі, з котрого нестримно вивергалася вода. Стрільцеві довелося покликати на допомогу всю свою непохитну силу волі, аби не вистрілити йому вслід. _Невже_ти_готовий_ось_так_просто_взяти_й_убити_всі_свої_відповіді,_стрільцю?_

Тільки звуки вітру й води лишилися в горах, звуки, що наповнювали це місце запустіння тисячу років. І все ж чоловік у чорному там стояв — цей факт годі було заперечувати. Минуло дванадцять років, відколи Роланд востаннє бачив його, та й то мигцем, а тепер ось лицезрів зблизька, розмовляв з ним. І чоловік у чорному сміявся.

_На_тому_боці_ми_будемо_радитися_й_довго_вестимемо_перемовини._

Хлопчик дивився на нього знизу вгору, тремтячи всім тілом. І раптом стрілець на якусь мить побачив, що на лиці Джейка проступають риси обличчя Еллі, жінки з Талла, — шрам виділяється на чолі, наче німе звинувачення. Почуття брутальної ненависті піднялося з глибин Роландовоїдуші. Тільки пізніше він зрозуміє, що шрам на чолі Еллі й шпичак, котрий стирчав із Джейкового лоба в його видіннях, були в одному й тому самому місці. Мабуть, Джейк вловив відгомін його думок, бо тихо застогнав. Але хлопчик міцно стиснув губи і не випустив стогін назовні. У нього були всі задатки для того, щоби стати справжнім чоловіком, можливо, навіть стрільцем. Якби ж то тільки був час.

Попередня
-= 57 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

Buriakvova 29.01.2015

Де 2 частина


Додати коментар