Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Шукач-Стрілець. Темна вежа

Хлопчик промовчав.

Стрілець загасив світло, і вони вклалися спати.

Коли Роланд прокинувся, хлопчик уже не спав: він сидів у темряві на одній із рейок і намагався роздивитися стрільця.

Вони рушили вздовж залізничної колії, наче двоє сліпих, — Роланд попереду, Джейк за ним. На одній рейці вони весь час ковзалися, і це теж робило їх подібними до сліпців. За супутника їм правив постійний шум річки, котра текла десь праворуч від них. За три проміжки, якими вони тепер мірили час, вкладаючись спати й прокидаючись, стрілець і Джейк ані словом не перекинулися. Роланд не відчував потреби мислити зв'язно чи планувати подальші дії. Спав він без сновидінь.

Під час третього проміжку між сном вони буквально наштовхнулися на дрезину.

Стрілець налетів на неї грудьми, а хлопчик, що йшов із іншого боку, вдарився лобом і, скрикнувши, опустився на землю.

Роланд негайно запалив світло.

— З тобою все гаразд? — Стрілець аж сам поморщився — так різко й сердито прозвучали його слова.

— Так. — Хлопчик обережно тримав голову, наче вона була дуже крихкою, а потім один раз труснув нею, аби переконатися, що з ним усе-таки нічого не сталося. Разом вони повернулися і глянули на те, що стало їм на заваді.

На колії в мовчазній самоті стояла пласка металева плита. У центрі квадрата стирчала рукоятка, якою можна було торсати взад-уперед. Ішла ця рукоятка вниз, до зубчатих зчеплень. Стрілець уявлення не мав, навіщо потрібна ця машина, але малий одразу все зрозумів.

— Це дрезина.

— Що?

— Дрезина, — з нетерпінням повторив Джейк. — Як у старих мультиках. Дивись.

Він заліз на машину і підійшов до рукоятки. Хлопчик спромігся опустити її вниз, але для цього йому довелося навалитися всім тілом. Дрезина, так само перебуваючи у мовчазній вічності, як і мить тому, просунулася по рейках на фут уперед.

— Добре, — почувся тихий механічний голос, від якого обидва аж підскочили на місці. — Добре, а тепер іще p… — Механічний голос стих.

— Трохи туго ходить, — наче вибачаючись за непіддатливу машину, мовив Джейк.

Підтягнувшись на руках, стрілець став поряд із хлопчиком і з силою опустив рукоятку. Дрезина слухняно посунула вперед і знову стала.

— Добре, а тепер іще раз! — підохотив механічний голос.

Роланд відчув, як під ногами провернувся головний вал. Ця робота давала йому задоволення, так само як і механічний голос (хоча слухати його довше, ніж потрібно, він не збирався). Це була перша справна машина, яку він побачив за багато років (якщо не брати до уваги насос на придорожній станції). Але, поза тим, вона вселяла якесь занепокоєння. На ній вони, без сумніву, набагато швидше доїдуть до місця призначення, та він ні крихти не сумнівався, що вони мусили знайти її: таким був план чоловіка у чорному.

— Кльово, правда ж? — сказав хлопчик, а в голосі бриніла відраза. Запала глибока тиша. Роланд чув, як усередині його тіла працюють органи, як крапає вода, а поза тим — нічого.

— Ставай з одного боку, а я стану з другого, — сказав Джейк. — Тобі доведеться качати рукоятку, поки дрезина не розженеться. А потім я допоможу. Спочатку качаєш ти, потім я. Поїдемо так до самого кінця. Зрозуміло?

— Зрозуміло, — відповів стрілець, від відчаю й безсилля стиснувши руки в кулаки.

— Але тобі доведеться опускати рукоятку самому, поки дрезина не розженеться, — не відводячи від нього погляду, повторив хлопчик.

Зненацька перед стрільцем виникла яскрава картинка: Велика Зала за рік чи трохи більше після котильйону в ніч першого посіву. На той час повстання, міжусобиці та вторгнення вже мало не стерли її з лиця землі, перетворивши на руїну. Слідом за цією картинкою виникла інша — Еллі, налякана жінка з Талла, здригається всім тілом, бо її розривають кулі, просто так, без будь-якої причини… якщо не вважати мотивом чистий рефлекс. Далі він побачив обличчя Катберта Олгуда, котрий, посміхаючись, спускався схилом назустріч своїй смерті, все ще дмучи в той свій клятий ріг… і врешті з'явилося обличчя Сюзанни, спотворене, негарне від сліз. «Всі мої старі друзі», — подумав стрілець, і на його вустах заграла жахлива усмішка.

— Я все зроблю, — сказав він, звертаючись до Джейка.

І почав працювати рукояткою. Коли голос зазвучав знову («Добре, а тепер іще раз! Добре, а тепер іще раз!»), він не витримав і навпомацки понишпорив біля основи, на якій кріпилася рукоятка. Знайшов те, що шукав, — кнопку, — і натиснув.

— Бувай, приятелю! — весело сказав механічний голос і на кілька годин стих, що принесло обом полегшення.

ІІІ

Вони котили у темряві далі. Тепер просувалися швидше, бо шлях не доводилося шукати навпомацки. Механічний голос висловився ше один раз, запропонувавши їм перекусити чіпсами, а потім іще раз, щоб повідомити, що наприкінці важкого робочого дня нема нічого кращого за печиво «Ларчі». Видавши цю другу пораду, голос замовк і більше не втручався.

Попередня
-= 61 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

Buriakvova 29.01.2015

Де 2 частина


Додати коментар