Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Шукач-Стрілець. Темна вежа

— Рано ти, шмаркачу, — недбало кинув Корт, але він теж говорив Високою Мовою. — По-моєму, мінімум на два роки рано. Я спитаю тільки про одне. Ти відступишся?

У відповідь на це хлопчик тільки посміхався: жахливо, болісно. Для Корта, що бачив такі усмішки на залитих кров'ю полях війни, війни за честь і безчестя, цього було досить. Мабуть, іншої відповіді він не потребував.

— Погано, — відсутнім тоном сказав учитель. — Ти подавав великі надії… був найкращим учнем за останні два десятки років. Шкода буде бачити, як ти зламаєшся і покотишся темною стежкою, не розбираючи дороги. Але світ зрушив з місця. Погані часи настали.

Хлопчик досі мовчав (і, мабуть, якби Корт запитав, не зміг би чітко пояснити, чому він так чинить), але вперше за весь той час усмішка, що вселяла страх, трохи пом'якшилася.

— І все ж є право спадкоємця, — сказав Корт, — хай там які заколоти й чаклунство чиняться на заході. Я твій прислужник, хлопче, і зараз всім серцем підкоряюся твоєму наказові, навіть якщо він буде останнім.

І Корт — той Корт, що лупцював його, товк до крові, осипав прокльонами, насміхався і називав сифілісною болячкою, — опустився перед ним на коліно і схилив голову.

Хлопчик зачудовано торкнувся шорсткої зраненої шкіри на потилиці вчителя.

— Встань, прислужнику. В ім'я любові.

Корт повільно підвівся, і за незворушною маскою його спотвореного обличчя промайнув біль.

— Це даремна трата. Відступися, дурне хлопчисько. Я порушу свою клятву. Відступися і почекай ще.

Хлопчик промовчав.

— Гаразд. Якщо ти так хочеш, то най буде так. — Кортів тон став сухим і діловитим. — Даю тобі одну годину. Зброя на твій розсуд.

— Ти битимешся своєю палицею?

— Як завжди.

— Скільки палиць уже відібрали у тебе, Корте? — 3 таким самим успіхом можна було б запитати про те, скільки хлопців із тих, що ступили на квадратне подвір'я позаду Великої Зали, вийшли звідти стрільцями.

— Сьогодні в мене ніхто не відбере палиці, — повільно протягнув Корт. — І мені справді шкода. Шанс тільки один, хлопче. А покара за надмірне завзяття така сама, як і за непридатність до бою. Отже, чекати ти не можеш?

Хлопчик згадав Мартена, що нависав над ним. Його бридку усмішку. І звук ляпаса за зачиненими дверима.

— Ні.

— Що ж, добре. Яку зброю ти обираєш?

Роланд мовчав.

Корт осміхнувся, показавши нерівні зуби.

— Починаєш як мудрий. За годину. Ти розумієш, що, скоріше за все, більше ніколи не побачиш батька, матір і своїх побратимів по _ка?_

— Я знаю, що таке вигнання, — тихо мовив Роланд.

— А тепер іди і подумай. Згадай обличчя свого батька. Якщо це тобі допоможе.

Хлопчик пішов не озираючись.

VI

у льосі комори стояла оманлива прохолода, було вогко, пахло павутиною та мокрою землею. Запорошені промені сонця просвічували крізь вузенькі вікна, проте спеки тут не відчувалося. В цьому місці хлопчик тримав сокола, і схоже було на те, що птахові тут зручно.

Пора Давидового полювання в небі минула. Його пір'я втратило той блиск, яким вирізнялося ще три роки тому, але погляд лишався таким самим пронизливим і нерухомим, як завжди. Кажуть, що людина не може товаришувати з соколом, якщо тільки вона сама наполовину не сокіл — самотній і тимчасовий мешканець, що не має ні друзів, ні навіть потреби у них. Сокіл не платить любов'ю за любов і моральністю за мораль.

Давид постарів. Та Роланд і сам щиро сподівався, що досі лишається молодим.

— Хей, — тихо сказав він і простягнув руку до жердинки, на якій сидів прив'язаний Давид.

Сокіл ступив на руку хлопця і нерухомо застиг, тепер уже без ковпака. Іншою рукою Роланд сягнув у кишеню і видобув звідти шматочок в'яленого м'яса. Сокіл миттю вихопив його з пальців, і м'ясо зникло у клюві.

Дуже обережно хлопчик почав гладити Давида. Угледівши Це, Корт не повірив би власним очам. Але так само Корт не вірив й у те, що час хлопця настав.

— Я думаю, що сьогодні ти помреш, — сказав він птахові, не перестаючи гладити його пір'я. — Тебе принесуть у жертву так само, як і тих маленьких пташок, на яких ми тебе тренували. Пам'ятаєш? Ні? Не важливо. Від сьогодні я сам сокіл, і щороку Цього дня я стрілятиму в небо на згадку про тебе.

Байдужий до життя й смерті, Давид тихо стояв у нього на руці, незмигно втупившись у простір.

— Ти старий, — задумливо сказав Роланд. — І, мабуть, зовсім мені не друг. Не так давно, усього рік тому, ти б з радістю виклював мені очі замість того шматочка м'яса, правда ж? Ото була б забава для Корта. Він би сміявся. Але якщо ми підберемося досить близько… досить близько до цього сторожкого вояки… якщо він навіть не запідозрить… що саме ти обереш, Давиде? Старість чи дружбу?

Попередня
-= 65 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

Buriakvova 29.01.2015

Де 2 частина


Додати коментар