Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Шукач-Стрілець. Темна вежа

Давид не відповів.

Хлопець надів на нього ковпак і знайшов пута на кінці Давидового повідка. Разом вони вийшли з комори.

VII

Двір позаду Великої Зали насправді був зовсім не подвір'ям, а зеленим коридором, стіни якого утворювалися двома буйно розрослими живоплотами. З незапам'ятних часів його використовували для проведення обряду досягнення повноліття. Так було задовго до Корта і його попередника, Марка, котрий загинув від удару ножем у цьому самому місці. Багато хто з хлопців, ставши справжніми чоловіками, вийшли з коридору через його східний кінець, яким мали право заходити тільки вчителі. Східний кінець виходив на Велику Залу і вів до цивілізації та інтриг світу, в якому ніколи не згасало світло. Але значно більша їх частина, вкриті ганьбою, побиті й закривавлені, так і залишившись назавжди хлопцями, вислизали через західний кінець, яким заходили хлопці. Західний кінець коридору вів до ферм і поселенців, що жили в халупах поза фермами. Ще далі простягалися глухі ліси варварів, за ними був Ґарлен, а за Ґарленом — пустеля Мохейн. Хлопець, що виходив переможцем і ставав чоловіком, переходив із темряви й незнання до світла та відповідальності. Єдине, що залишалося переможеному, — навіки піти у вигнання. Коридор був рівним і зеленим, як ігровий майданчик, і в довжину простягався рівно на п'ятдесят ярдів. Посередині виднілася вузька смужка голої землі. Це й була межа.

Зазвичай на кожному кінці проходу збирався натовп глядачів і родичів, бо обряд завжди проводився з суворим дотриманням усіх звичаїв. Як правило, хлопець мусив досягти вісімнадцятирічного віку. Про тих хлопців, що не пройшли випробування до двадцяти п'яти років, помалу забували: вони ставали безіменними землевласниками, що не спромоглися стати на герць і сказати «все або ніщо». Але сьогодні з глядачів тут були тільки Джеймі Декері, Катберт Олґуд, Алан Джонс і Томас Вітмен. Вони скупчилися в тому краю, яким заходили хлопчики, і, роззявивши роти, чекали. У очах стояв вираз непідробного жаху.

— Зброя, дурню! — з мукою просичав Катберт. — Ти забув зброю!

— Не забув, — відповів хлопець. Наче крізь пелену, зринула думка про те, чи дійшла звістка про його шаленство до головного замку — до матері… й до Мартена. Батько вирушив на полювання, яке триватиме ще кілька днів. Роланд відчув, що йому стає соромно, бо батько напевне міг би якщо не підтримати, то бодай зрозуміти його. — Корт прийшов?

— Корт тут, — донісся з дальнього кінця коридору голос, і Корт, одягнений у коротку натільну сорочку, виступив уперед. Лоб його прикривала широка шкіряна пов'язка, аби піт не стікав у очі. Щоб тримати спину рівно, Корт одяг брудний пояс. В одній руці він тримав важку дерев'яну палицю: один її кінець був нагостреним, а другий — тупим і схожим на лопату. Почався нудний перелік питань, який усі вони, обрані сліпою кров'ю, що текла в жилах їхніх предків від короля Ельда, знали напам'ять, чекаючи того дня, коли їм, можливо, пощастить стати чоловіками.

— Чи мав ти поважну причину з'явитися тут, хлопче?

— Я маю поважну причину.

— Ти прийшов як вигнанець з дому твого батька?

— Таким я прийшов. — І таким і залишиться, поки не здолає Корта. А якщо Корт переможе його, тоді він навіки стане ізгоєм.

— Ти прийшов із обраною зброєю?

— Так.

— Яка твоя зброя? — Це питання давало вчителеві перевагу, шанс підкоригувати свій план битви залежно від того, що обрав супротивник: пращу чи спис, палицю чи лук.

— Моя зброя — Давид.

Корт на мить завагався. Відповідь його здивувала, може, навіть збентежила. І це було на краще.

Можливо, на краще.

— То з цим ти виступаєш проти мене, хлопче?

— Так.

— В ім'я кого?

— В ім'я мого батька.

— Назви його.

— Стівен Діскейн із роду Ельда.

— Тоді захищайся.

І Корт, перекладаючи палицю з однієї руки до другої, рушив уперед коридором. Хлопчики злякано зітхнули, наче зграйка пташок затріпотіла крильми, коли їхній дан-дін виступив йому назустріч.

_Моя_зброя_—_Давид,_учителю._

Чи зрозумів Корт? І якщо так, то чи до кінця він збагнув значення цих слів? Бо якщо так, то все пропало. Щоб виграти бій, можна було розраховувати тільки на несподіванку… а також на те, що сокіл ще не втратив бойового запалу. Чи буде він просто сидіти, не реагуючи ні на що, коли Корт із розмаху вдарить його палицею? Чи спробує врятуватися у високому розпеченому небі?

Коли вони почали зближуватися (кожен досі перебував на своєму боці межі), хлопчик нервово розв'язав ковпак сокола. Тканина впала на зелену траву, і Корт зупинився мов укопаний. Роланд побачив, що погляд старого воїна опускається на птаха, очі розширюються від здивування і він поволі починає розуміти, що відбувається.

Попередня
-= 66 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

Buriakvova 29.01.2015

Де 2 частина


Додати коментар