Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Шукач-Стрілець. Темна вежа

— Схоже на метро, — сказав хлопчик.

— Метро?

— Не зважай. Все одно ти не зрозумієш, про що я. Бо я й сам уже не розумію…

Хлопчик виліз на розтріскану бетонну платформу. Вони подивилися на мовчазні порожні кіоски, де колись продавали й обмінювали пресу та книжки, будку чоботаря, зброярню (відчувши гарячкове збудження, стрілець побачив револьвери і рушниці, придивившись пильніше, помітив, що їхні барабани набиті свинцем. Проте стрілець обрав лук, котрий одразу ж закинув собі за спину, і сагайдак майже непридатних, погано збалансованих стріл). Ще тут була крамниця жіночого одягу. Десь кондиціонер уже тисячі й тисячі років переганяв повітря — і, мабуть, недовго вже йому лишилося. Його робота супроводжувалась скрипучим звуком. Він нагадував про те, що вічний двигун, навіть за умови дотримання всіх експлуатаційних вимог, — все одно мрія ідіота. У повітрі відчувався присмак металу. Від кроків хлопчика і стрільця розносилася глуха луна.

— Стій! Стій! — вигукнув хлопчик.

Стрілець повернувся й підійшов до нього. Хлопчик вклякнув на місці перед книжковим кіоском. Всередині, в найдальшому кутку, розкинувши руки й ноги, сиділа мумія. На ній була синя уніформа з золоченою облямівкою — судячи з вигляду, форма кондуктора. На колінах у мертвої істоти лежала стародавня газета, що, тим не менше, чудово збереглася. Від дотику стрільця вона розсипалася на порох. Обличчя мумії нагадувало старе зморщене яблуко. Стрілець обережно торкнувся щоки, й від цього дотику в повітря здійнялася хмарка пилу. Коли вона розвіялася, вони побачили, що крізь неіснуючу вже плоть просвічує рот мумії. Там поблискував золотий зуб.

— Газ, — пробурмотів стрілець. — Люди древності створили газ, і це могло призвести до таких наслідків. Так казав нам Ванней.

— Той, що вчив за книжками?

— Так. Саме він.

— Б'юся об заклад, що ці люди древності використовували цей газ у війнах, — похмуро сказав хлопчик. — Убивали ним інших людей древності.

— Впевнений, що все так і було.

На вокзалі було ще близько дюжини мумій. Усі вони, крім двох-трьох, були одягнені в сині уніформи з золотою оздобою. У стрільця зародився здогад, що газ пустили, коли на станції майже не було транспортуй пасажирами. Можливо, колись, в оповитому туманом минулому, станція стала військовою мішенню якоїсь армії, давно стертої з лиця землі, і причиною війни.

Від цієї думки йому стало тоскно.

— Ходімо краще звідси, — сказав він і рушив до десятої колії та дрезини. Але хлопчик вперто залишився стояти на місці.

— Я не піду.

Стрілець здивовано обернувся.

Спотворене обличчя хлопчика тремтіло.

— Ти не отримаєш те, що тобі потрібно, поки я не помру. Тому я збираюся сам випробувати долю.

Стрілець уникливо кивнув, відчуваючи до себе ненависть за те, що збирався зробити.

— Добре, Джейку, — сказав він лагідно. — Довгих днів і приємних ночей.

Він повернувся, перейшов колії, прямуючи до камінного підвищення, і легко застрибнув на дрезину.

— Ти з кимось змовився! — прокричав хлопчик йому вслід. — Я точно знаю, змовився!

Не відповідаючи, стрілець обережно поклав лук перед стійкою у вигляді літери Т, що виростала з підлоги дрезини, аби не пошкодити його рукояткою.

Кулаки хлопчика стислися, риси обличчя викривила мука.

«Як легко тобі вдалося залякати цього хлопчика, — сказав стрілець самому собі. — Його надзвичайна інтуїція — це надприродне чуття — знову й знову підводить його до цього висновку, але ти раз по раз збиваєш його з пантелику. І, мабуть, малому зараз дуже важко, адже нікого, крім тебе, у нього немає».

І тут його осяяла проста думка (майже видіння): все, що йому треба зробити, — припинити свою гонитву, повернутися, забрати хлопчика і зробити його основою нової сили. Адже Вежу не обов'язково здобувати таким принизливим чином. Він може знову ступити на шлях мандрівки після того, як хлопчик виросте, і тоді вони вдвох зможуть перемогти чоловіка в чорному, викинути його геть зі свого шляху, як дешеву механічну іграшку.

«Аякже, — цинічно подумав він. — Той випадок».

Раптом він холоднокровно збагнув, що повернути назад означатиме смерть для обох, смерть або ще гірше — поховання живцем, бо ж відступ їм перекривали пришелепкуваті мутанти. Повільний розклад і відмирання всіх розумових здібностей. А револьвери його батька, певне, переживуть їх обох. Вони існуватимуть ще довго і стануть тотемами, їх зберігатимуть із усією пошаною і поклонятимуться їм, як тій бензоколонці.

«Продемонструй бодай трохи мужності», — криводушно наказав він самому собі.

Він узявся за рукоятку і почав качати. Дрезина покотила вперед, залишивши кам'яне підвищення позаду.

Попередня
-= 73 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

Buriakvova 29.01.2015

Де 2 частина


Додати коментар