Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Шукач-Стрілець. Темна вежа

— Зажди! — закричав хлопчик і побіг напереріз, туди, де дрезину готова була поглинути темрява, що зачаїлася попереду. Першим імпульсом стрільця було пришвидшити хід машини, залишити хлопчика на самоті, але хоча б без впевненості щодо майбутнього.

Та натомість він підхопив Джейка, коли той застрибував на дрезину. Сердечко під тонкою сорочкою шалено калатало — малий пригорнувся до нього, і стрілець відчув це.

Кінець був дуже близько.

XIII

Тепер шум річки став дуже гучним і наповнював своїм гуркотом навіть їхні сни. Стрілець дозволив хлопчикові трохи покачати (більше заради розваги, бо особливої користі з його допомоги не було), а сам тим часом випустив у пітьму кілька поганих стріл, прив'язавши до кожної з них по тонкій білій нитці.

Лук також був ні до чого не придатним. Якимось неймовірним чином він зберігся, але тятива не тягнулася, приціл був поганим, і стрілець знав, що його ніяк не полагодити. Можна перетягнути тятиву, та з трухлявого дерева нове не зробиш. Стріли летіли в темряву на незначну відстань, але остання повернулася мокрою і слизькою. Коли хлопчик спитав його, чи далеко до річки, стрілець тільки плечима знизав, але думав, що трухлява стріла летить не далі, ніж на шістдесят ярдів (та й то як пощастить).

А ревіння ріки не змовкало, навпаки — ставало гучнішим, ближчим.

Під час третього відрізку часу між сном попереду знову з'явилося примарне світіння. Вони в'їхали у довгий тунель зі стінами, що випромінювали якесь дивне фосфоресцентне світло, а на поверхні вологого каменя блищали й переливалися міріади мініатюрних зірок. Хлопчик назвав їх _кам'янілостями._Моторошна атмосфера цього тунелю нагадувала кімнату жаху.

Потужний шум річки, підсилений самою природою, тік до них тунелем камінного мішка. Дивовижно, але звук не стихав, навіть тоді, коли вони наближалися до точки перетину, що чекала на них попереду (стрілець не сумнівався в цьому, бо простір між стінами поширшав). Кут підйому став крутішим.

Колія, оповита якимось світлом, стрілою мчала вперед. Грудки _кам'янілостей_здавалися стрільцеві трубками з болотним газом всередині, які часом продавали як прикраси на ярмарку, приуроченому до Жнив. А хлопчикові вони нагадували неонові лампи, що тягнуться в нескінченність. Але в примарному світлі обидва бачили, що скеля, в утробі якої вони так довго перебували, закінчувалася попереду двома зубчатими виступами, схожими на півострови-близнюки, і вказували вони на море темряви — безодню понад рікою.

Колія не закінчувалася: вона йшла далі над невідомим проваллям, через яке був перекинутий міст, що існував тут вічно. А на тому боці, на відстані, що здавалася недосяжною, мерехтів маленький вогник, не штучне світіння, а справжнє, живе світло дня. Воно було крихітним, майже непомітним, наче в тому місці темну тканину прокололи булавкою, та все ж видавалося сповненим якогось жаского змісту.

— Зупинись, — попросив хлопчик. — Зачекай трохи. Будь ласка.

Без зайвих питань стрілець відпустив рукоятку і дозволив дрезині зупинитися. Шум річки перетворився на безупинний гуркіт, що доносився звідусіль. Штучний блиск вологої скелі раптом здався стрільцеві огидним. Уперше за весь час його горла торкнулася рука задухи, і виникла нагальна, нездоланна потреба вибратися звідси, вирватися з цього гробовища для живих.

— Ми поїдемо далі, — сказав хлопчик. — Він же цього від нас хоче, правда? Хоче, аби ми поїхали на дрезині через… оте… і впали?

— Я не знаю, чого він хоче, — відповів стрілець, хоча й знав, що у плани чоловіка в-чорному це не входило.

Вони зійшли з дрезини й обережно рушили до краю урвища. Скеля під їхніми ногами дедалі підіймалася, а потім раптом круто обірвалася, і виявилося, що колія тягнеться далі сама по собі, без землі, яка б її тримала. Простирається у пітьму й тане в ній.

Стрілець опустився на коліна і спробував бодай що-небудь роздивитися унизу. Він розгледів неймовірно складне переплетіння сталевих каркасів і балок, що губилися далеко внизу, в ревінні річки. Вся ця конструкція підпирала граційну арку рейок над порожнечею.

Перед його внутрішнім зором постала картина: час і вода, працюючи в смертоносному тандемі, підточують сталь. Наскільки міцний міст? Витримає? Не витримає? Раптом стрілець згадав обличчя мумії, те, як її щока, котра на вигляд здавалася цілою й неушкодженою, розсипалася на порох, коли він ледь торкнувся її пальцями.

— Далі підемо пішки, — сказав стрілець.

У глибині душі він сподівався, що хлопчик заперечить, але той першим ступив на колію і впевнено покрокував зварними сталевими шпалами. Стрілець пішов за Джейком понад прірвою, готовий будь-якої миті підхопити хлопця, якщо той оступиться.

Попередня
-= 74 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

Buriakvova 29.01.2015

Де 2 частина


Додати коментар