Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Шукач-Стрілець. Темна вежа

І відчув, як шкіра вкривається тонким шаром поту. Міст був гнилий, геть крихкий. Далеко внизу бурхливо несла свої води річка, а міст потріскував під ногами Роланда на невидимих вантах. «Ми акробати, — подумав він. — Дивися, мамо, сітки немає. Я лечу».

В одному місці він став навколішки і перевірив шпали, якими вони йшли. Вони були вкриті товстим шаром іржі (причину він відчував шкірою обличчя — свіже повітря, приятель псування; певне, вони вже дуже близько до поверхні), і від сильного удару кулака метал небезпечно й дрібно затремтів. Він почув, як застережливо стогне міст під ногами, і відчув, що сталь готується розпастися на шматки, але, на щастя, швидко проминув це місце.

Хлопчик, ясна річ, був на сотню фунтів легший, і це могло врятувати його, якщо тільки попереду на них не чекало щось набагато гірше.

Дрезина, яку вони залишили позаду, вже розтанула у пітьмі. Камінна опора моста ліворуч тягнулася ярдів на двадцять і виступала вперед далі, ніж права, але й вона зрештою лишилася позаду, і вони опинилися над проваллям самі.

Спочатку здавалося, що крихітна точка денного світла, наче знущаючись з них, незмінно мерехтить попереду (а може, навіть віддаляється з тією самою швидкістю, з якою вони до неї наближалися, — неначе зачаклована), проте мало-помалу стрілець зрозумів, що джерело світла збільшується, стає яснішим. Вони досі перебували нижче його рівня, але колія піднімалася, щоб влитися у нього.

Аж раптом хлопчик здивовано скрикнув і нахилився вбік, повільно розмахуючи руками, широко загрібаючи ними повітря, аби втримати рівновагу. Перш ніж знову ступити вперед, він дуже довго балансував на краю (принаймні, так здалося стрільцеві).

— Ще трохи, і я б упав, — спокійно, без жодного хвилювання сказав він. — Там дірка. Переступи через неї, якщо не хочеш довідатися, як далеко до дна. Саймон каже — зроби один великий крок.

У дитинстві стрілець теж грав у цю гру з Катбертом, Джеймі та Аланом, хоча називалася вона інакше — «Мама каже», але нічого не сказав, тільки мовчки переступив через діру.

— Повернись, — сказав Джейк без тіні посмішки. — Ти забув спитати «Можна?»

— Вибач, але я не думаю, що це гарна ідея.

Шпала, на якій щойно стояв хлопчик, відірвалася і повільно закачалася над прірвою, тримаючись лише на одному іржавому гвинті.

Колія весь час вела вгору. Дорога нагадувала прогулянку в кошмарному сні, тож здавалося, що вона набагато довша, ніж насправді. Саме повітря наче згустилося й перетворилося на карамель. Стрільцеві ввижалося, що він радше пливе, ніж іде. А розум весь час проти волі повертався до вбивчих роздумів про жахливу прірву між мостом і річкою внизу. В голові зроджувалися яскраві видива: ось метал розпадається під ногами, тіло хилиться вбік, руки марно намагаються вхопитися за перила, яких немає, підбори чобіт стукаються об зрадливу іржаву сталь… а потім падіння, перевороти в повітрі, тепла волога в паху, коли спорожниться січовий міхур, вітер в обличчя, він піднімає волосся сторч, немов на карикатурі переляканого, відтягує повіки, а темна вода вже приймає його в свої обійми, кидається на нього, і він не встигає навіть закричати…

Метал пронизливо скреготнув під ним, але стрілець, не поспішаючи, переніс вагу на другу ногу і переступив те місце. Цієї вирішальної миті він не думав ні про урвище, ні про те, як далеко вони зайшли, ні про відрізок шляху, що чекає на них попереду. Не думав, що хлопчика доведеться принести в жертву і що угоду з совістю вже майже укладено. Нарешті. Коли це станеться, йому так полегшає!

— Трьох шпал нема, — холоднокровно вимовив хлопчик. — Я стрибаю. Оп-ля!

Стрілець побачив його силует на тлі денного світла — незграбно розпростерті руки, сутула спина, наче хлопчик готувався в разі невдачі принаймні полетіти гідно. Коли він приземлився, вся споруда п'яно похитнулася під вагою його тіла. Метал під ногами заскреготав, виражаючи протест, а далеко внизу щось відпало від конструкції, спочатку почувся тріск, а потім плюскіт.

— Ти перестрибнув? — спитав стрілець.

— Атож, — відповів хлопчик, — але тут все таке гниле. Як думки у деяких людей. Не думаю, що міст тебе витримає, якщо ти стрибнеш. Мені пощастило, а в тебе не вийде. Повертайся. Кидай мене і йди назад.

Голос Джейка був спокійним, але в ньому вчувалися нотки прихованої істерії, що билися, як його серце, коли він застрибував на дрезину, а Роланд його підхопив.

Стрілець переступив через пролом. Одним великим кроком. Велетенським кроком. _Матусю,_можна?_Так,_можна._Хлопчик безпорадно затремтів.

— Повертайся. Я не хочу, щоб ти мене вбив.

Попередня
-= 75 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

Buriakvova 29.01.2015

Де 2 частина


Додати коментар