Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Шукач-Стрілець. Темна вежа

— Заради любові Людини Ісуса, _йди,_ — грубо наказав йому стрілець. — Якщо стояти тут і базікати, то міст точно розвалиться.

Хлопчик пішов, похитуючись з боку на бік, немов п'яний, виставивши руки перед собою, розчепіривши пальці. Руки тремтіли.

Дорога все вела вгору.

На цьому відрізку міст був поруйнований значно сильніше. Часто траплялися місця, де бракувало по одній, дві, навіть по три шпали. Стрільця дедалі сильніше непокоїла думка, що врешті-решт вони натраплять на довгу порожнечу між рейками, і доведеться або повертати назад, або ступати на самі рейки й балансувати над запаморочливою прірвою.

Він намагався не відводити погляду від промінчика природного світла.

Світіння набуло кольору — тепер воно стало блакитним. Наближаючись, світло м'якшало й приглушувало блиск _кам'янілостей._Скільки ще до кінця мосту — п'ятдесят ярдів чи всі сто? Сказати напевно він не міг.

Вони йшли, і тепер, переступаючи зі шпали на шпалу, стрілець дивився під ноги. Коли він знову підвів погляд, світіння вгорі виросло до розмірів отвору, і вже було видно, що це не просто світло — це вихід. І вони майже досягай його.

Тридцять ярдів. Не більше. Дев'яносто коротких кроків. Їх можна подолати. Можливо, їм все ж таки пощастить наздогнати чоловіка в чорному. Ймовірно, в яскравому світлі дня квіти зла, що буяють у його голові, зів'януть, і все стане можливим.

У проході хтось стояв, затуляючи собою сонячне світло.

Стрілець вражено подивився вгору, безпорадно глипаючи, наче кріт із нори, і побачив обриси постаті, що застувала світло, поглинала його, залишаючи тільки крихітні насмішкуваті промінчики вище плечей та в просвіті між ніг.

— Привіт, хлопці!

Їхніх вух досягло відлуння голосу чоловіка в чорному, гучне завдяки камінному горлу, створеному самою природою. Сарказм від перебування в доброму гуморі набирав потужних обертонів. Стрілець наосліп спробував намацати у себе в кишені щелепу-амулет, але її не було. Мабуть, втративши свою силу, вона загубилася.

Він реготав над їхніми головами, і звук розпадався на друзки довкола, налітаючи на стіни й відбиваючись від них, наче прибій у печері. Хлопчик скрикнув і заточився, безпорадно розкинувши руки, і вони знову почали вітряком обертатися в розрідженому повітрі.

Метал під їхніми ногами почав провалюватися. Рейки вповільнено і якось сонно стали хилитися в бік. Хлопчик зірвався. Одна рука чайкою в темряві зметнулася вгору, вище, ще вище. А потім він повис над прірвою. В темних очах, що невідривно дивилися на стрільця, стояло останнє знання, сліпе і безповоротно втрачене.

— Допоможи мені.

— Більше ніяких ігор.

— Уперед, стрільцю! Інакше ти ризикуєш так і не наздогнати мене, — прогриміло в них над головами.

Усі фішки на столі. Нерозкритою залишилася тільки одна карта. Хлопчик висів над проваллям, жива карта таро, Повішений, фінікійський моряк, невинна жертва, яку от-от поглинуть води стігійського моря.

_Зажди,_почекай_трохи._

— То як, я пішов?

_Його_голос_такий_гучний,_він_заважає_думати._

— Допоможи. Допоможи мені, Роланде.

Міст похилився ще дужче, він скреготав, розпадався на частини, не витримував…

— Ну, бувайте здорові.

— _Ні!_Нікуди_ти_не_підеш!_

Ноги самі понесли стрільця вперед. Він стрибнув, розігнавши ступор, що тримав його на місці. Зробив справді гігантський крок над хлопчиком, що безпорадно бовтався над проваллям, рвучкий крок по слизькій, непевній поверхні до світла, до Вежі, що чорним німим відбитком навіки закарбувалася в його душі…

До раптової тиші.

Силует зник. Щезло навіть биття серця, і міст почав плавно осідати в останньому смертельному танці. Рука стрільця вхопилася за кам'янистий освітлений край, що обіцяв прокляття, а за його спиною пролунав голос хлопчика. Знизу, вже занадто низько.

— Вперед. Цей світ не єдиний, існують інші.

Потім останні кріплення, на яких трималася колія, зірвалися, і міст полетів у безодню. Стрілець підтягнувся на руках і пішов туди, де було світло, дув вітерець і чекала дійсність нового _ка._Але, перш ніж ступити назовні, повернув голову, болісно жадаючи бути богом Янусом, та нічого не побачив — позаду стояла гробова тиша. Хлопчик падав мовчки.

Роланд виліз нагору, на крутий скелястий схил, що виходив на порослу травою рівнину, де, широко розставивши ноги й схрестивши руки на грудях, стояв чоловік у чорному.

Стрілець невпевнено стояв на ногах, блідий, неначе мара, широко розплющивши очі, що наче плавали під бровами. Від останнього ривка поповзом сорочка була закаляна білим брудом. Йому спало на думку, що далі на нього чекає ще більше моральне падіння, порівняно з яким цей його вчинок здасться геть незначним. Та все одно він тікатиме від того, що накоїв, коридорами і містами, від ліжка до ліжка. Він тікатиме від обличчя Джейка і спробує поховати його під шаром бруду злигань і вбивств, але врешті-решт увійде до останньої кімнати і там побачить його риси над полум'ям свічі. Він став хлопчиком, а хлопчик став ним. Він власноруч зробив себе перевертнем. У глибокому сні він перетворюватиметься на хлопчика і говоритиме дивною міською говіркою.

Попередня
-= 76 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

Buriakvova 29.01.2015

Де 2 частина


Додати коментар