Слава ЗСУ!

— Я аж ніяк не хочу тебе втомлювати, тому будемо говорити правду. — Цієї ночі він взагалі не брехав. — Для початку поясни мені, що ти мав на увазі, коли говорив про чаклунство.

— Чари, стрільцю! Чари мого царя зробили цю ніч довшою. Вона триватиме, доки не закінчиться наша розмова.

— І скільки нам ще треба часу?

— Багато. Більше нічого сказати не можу. Я й сам достеменно не знаю. — Чоловік у чорному підійшов до багаття, і його відблиски візерунками лягли на обличчя чаклуна. — Питай. Я розповім тобі все, що мені відомо. Так буде чесно, бо ти все-таки наздогнав мене. Я й не думав, що тобі пощастить. І все ж твоя мандрівка тільки почалася. Питай. Так ми швидше дійдемо до суті справи.

— Хто твій владика?

— Я ніколи його не бачив, але ти з ним зустрінешся. Але перед цим тобі потрібно зустрітися з Вічним Чужаком. — Чоловік у чорному сумно усміхнувся. — Ти муситимеш убити його, стрільцю. Але, здається мені, ти хотів спитати про інше.

— Якщо ти ніколи не бачив свого царя і владику, то звідки його знаєш?

— Він приходить до мене у снах. Уперше він явився мені в подобі юнака, коли я жив у бідності й невідомості в далекому краї. Багато століть тому він узяв мене на службу і пообіцяв винагороду. В юності й пору зрілості мені довелося виконати безліч його доручень, аж поки я не отримав головного завдання. Це завдання — ти, стрільцю. Ти для мене — кульмінація всього. — Він порснув зі сміху. — Бачиш, хоч хтось приймає тебе всерйоз.

— А в цього Чужака є ім'я?

— О, ім'я в нього є.

— То як його ім'я?

— Легіон йому ймення, — тихо мовив чоловік у чорному, і наче на знак підтвердження його слів десь на сході, в темряві, там, де снили гори, загуркотів обвал і якось по-жіночому скрикнула пума. Стрілець здригнувся, та й чоловіку в чорному стало помітно не по собі. — І все ж, думаю, ти не про це хотів спитати. Заглядати так далеко вперед — не в твоєму стилі.

Стрілець знав, про що хоче спитати. Це питання не давало йому спокою всю ніч, і не тільки ніч, а вже багато років. Воно тремтіло на вустах, готове будь-якої миті зірватися… але він втримався і не спитав.

— Цей Чужак — улюблений слуга Вежі? Як і ти?

— Атож. Він _тьмяніє._Він _проступає._Він був і буде в усі часи. І все-таки є той, чия велич затьмарює його.

— І хто ж це?

— Не питай мене більше! — закричав чоловік у чорному. Його голос раптом став суворим, а потім змалів до благання. — Я не знаю! І не хочу знати. Говорити про те, що відбувається в Світі-Кінця, — все одно що обговорювати загибель власної душі.

— А за цим Вічним Чужаком стоїть Вежа і те, що в Ній?

— Так, — прошепотів чоловік у чорному. — Але ти зовсім не про це хотів спитати.

Правда.

— Гаразд, — сказав стрілець, а потім вимовив уголос старе, як світ, питання: — Мені все вдасться? Я дійду до кінця?

— Якщо я відповім на це питання, ти вб'єш мене, стрільцю.

— Я _мушу_тебе_вбити. Тебе треба вбити. — Руки потяглися до витертих рукояток револьверів.

— Револьвери не відчиняють двері, стрільцю. Якраз навпаки — вони їх зачиняють назавжди.

— Куди мені йти?

— Вирушай на захід. До моря. Там, де кінчається світ, лежить початок для тебе. Один чоловік дав тобі пораду… чоловік, якого ти переміг у поєдинку. Давно це було…

— Так, Корт, — нетерпляче перебив стрілець.

— Він радив тобі почекати. Погана була порада. Бо вже тоді мої плани проти твого батька почали втілюватися. Він відіслав тебе, а коли ти повернувся…

— Я не слухатиму цього, — сказав стрілець. А в голові зазвучала пісня матері: _Пташеня-вівсянко,_пташеняточку,_принеси_свій_кошик,_білий_в_чорну_цяточку._

— Тоді слухай інше: коли ти повернувся, Мартен поїхав на захід, щоби приєднатися до повстанців. Принаймні так казали всі навколо. І ти повірив. А тим часом він разом з однією відьмою влаштували тобі пастку, і ти в неї потрапив. Хороший хлопчик! І хоча на той час Мартена вже давно не було, та був чоловік, дивлячись на якого, ти іноді згадував радника? Чоловік у чернечому вбранні і з поголеною головою, як у грішника, що спокутує провину…

— Волтер, — прошепотів стрілець. І хоча він і сам у своїх роздумах уже дійшов такого висновку, та розкрита правда вразила його. — _Ти._Мартен нікуди не від'їжджав.

Чоловік у чорному захихотів.

— До ваших послуг.

— Після цього я просто зобов'язаний тебе вбити.

— Це буде нечесно. Крім того, все це було за сивої давнини. Настав час розкривати таємниці.

— Ти ніколи не виїжджав, — ошелешено повторив стрілець. — Тільки змінював подобу.

— Сідай, — гостинно запропонував чоловік у чорному. — Я розповідатиму тобі історії, стільки історій, скільки ти зможеш почути. Гадаю, що твої історії будуть значно довшими.