Слава ЗСУ!

— По-моєму, ти мій чоловік, — тихо сказала вона й подивилася собі на руки.

Джек вибухнув. Він жбурнув п’єсу на стіл, знову розваливши рівну стопку, мнучи нижні аркуші.

— Саме час, щоб ти, Венді, відчула деякі гіркі істини. Схоже, як кажуть соціологи, «ти ними не перейнялася». Вони теліпаються у твоїй голові, як купка незакріплених більярдних куль. Треба загнати їх у лузи. Тобі варто зрозуміти, що сніг нас тут зачинив.

Денні раптом заворушився в ліжечку Не прокидаючись, він почав крутитися й ворочатися. «Як завжди, коли ми скандалимо, — сумно подумала Венді. — А ми знову за своє».

— Не буди його, Джеку. Будь ласка.

Той оглянувся на Денні. Барва одразу ж відринула від щік.

— О’кей. Вибач. Вибач, що я так нагрубив, Венді. Справа зовсім не в тобі. Але я ж розбив передавач. Якщо хто й винуватий, то це я. Приймач чудово зв’язував нас із великою землею. «Нуль-нуль-на-прийомі. Містере Рятувальнику, будь ласка, приїдьте за нами. Нам не можна так пізно валандатися на вулиці».

— Не треба, — сказала вона й поклала йому руку на плече. Джек притулився до неї щокою. Вільною рукою Венді торкнулася його волосся.

— По-моєму, я тебе в такому звинуватила, що ти маєш на це право. Іноді я — викапана мати. Умію бути стервом. Але зрозумій, існують речі, які... важко перебороти. Ти повинен це зрг°уміти.

— Це ти про руку? — Джек стиснув губи.

— Так, — відповіла Венді, а потім квапливо продовжила: — Але справа не тільки в тобі. Я тривожуся, коли він іде погратися на вулицю. Він хоче наступного року двоколісний велосипед, і мені не по собі — нехай навіть там будуть тренувальні коліщата, однаково. Мене турбують його зуби, й зір, і та штука, яку він називає сяйвом. Мені неспокійно. Він же маленький і здається дуже тендітним, а ще... ще, схоже, чомусь у цьому готелі він знадобився. І якщо буде така необхідність, воно дістанеться до Денні через нас. Ось чому ми повинні забрати його звідси, Джеку. Я це знаю! Почуваю! Ми повинні відвезти його звідси!

Вона була така збуджена, що боляче стиснула плече Джека, але той не відсторонився. Долоня Джека відшукала тверду вагу лівої груді Венді й заходилася пестити її крізь сорочку.

— Венді, — мовив він і зробив паузу. Вона чекала, щоб Джек ще раз упорядкував ті невідомі їй слова, які хотів сказати. Сильна рука на грудях давала приємне заспокоєння. — Може, я зумів би відвести його вниз на снігоступах. Частину шляху Денні зміг би пройти сам, але в основному довелося б його тягти. А значить — на одну-дві, а може, і три ночі розбивати табір під відкритим небом. Тобто потрібні сани, щоб тягти продукти й спальні мішки. У нас є маленький приймач, тому можна було б вибрати день, коли синоптики обіцяють триденний затишок з гарною погодою. Але якщо прогноз виявиться неправильним, — закінчив він розміряним тихим голосом, — я думаю, ми можемо загинути.

Венді сполотніла. Її обличчя здавалося світним, майже примарним. Джек продовжував пестити її груди, легенько потираючи сосок подушечкою великого пальця.

Венді тихенько застогнала, але чому, сказати було важко. Може, через почуте, а може, відгукуючись на те, як він ніжно стискав її груди. Він пересунув руку вище й розстебнув верхній ґудзичок її сорочки. Венді переступила з ноги на ногу. Джинси якось одразу здалися занадто тісними, це трохи дратувало, але було приємно.

— А виходить, довелося б залишити тебе саму — ти ж зовсім не вмієш ходити на снігоступах. Це могло б обернутися триденною невідомістю. Хочеться тобі цього?

Рука сковзнула до другого ґудзичка й розстебнула його, відкривши початок улоговинки між грудьми.

— Ні, — сказала Венді ледь захриплим голосом. Вона оглянулася на Денні. Той перестав крутитися. Великий палець заповз назад у рот. Отже, все було гарно. Але Джек щось недоговорював. Занадто вже сумовиту картину він намалював. Було щось іще... що?

— Якщо ми залишимося на місці, — проговорив Джек, з тією же навмисною повільністю розстібаючи третій і четвертий ґудзики, — сюди неодмінно суне носа рятувальник із парку або сторож із атракціонів — просто так, довідатися, як справи. Тоді ми просто заявимо, що хочемо вниз. І він про це подбає.

Джек тихенько визволив оголені груди дружини із широкого «V» розстебнутої сорочки, нагнувся й обхопив губами стовпчик соска. Той виявився твердим і стояв сторчма. Язик Джека повільно заковзав туди-сюди, зачіпаючи його — так, як подобалося Венді. Венді коротко застогнала і вигнула спину.

(?Я щось забула?)

— Любий? — покликала вона. Її руки самі собою знайшли потилицю чоловіка, і коли той відгукнувся, його голос заглушала плоть Венді. — Як рятувальник забере нас звідси?