Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Сяйво

(!!!ДІКУ ОХ БУДЬ ЛАСКА БУДЬ ЛАСКА БУДЬ ЛАСКА ПРИЇДЬ!!!)

Лімузин саме порівняв з вантажівкою із причепом «Пінто». За кермом сидів чоловік у робочому одязі. Побачивши, що лімузин заносить на його смугу, він натиснув на клаксон. Оскільки «кадиллак» не вирівнявся, робітник глянув на водія й побачив: за кермом, дивлячись кудись нагору мутними очима, випрямившись, начебто аршин проковтнув, сидить великий негр. Пізніше хлопець розповідав дружині: ясна річ, ніґер просто був так зачесаний, нині всі так ходять, — але тоді йому видалося, ніби в цього чорномазого кожна волосина на голові стоїть сторчма. Він подумав, що в негра серцевий напад.

Робітник сильно натиснув на гальмо, подавшись на порожнє місце, що якраз нагодилося, позаду. Поперек дороги перед ним протягнуло багажник «кадиллаку»; робітник із жахом й подивом спостерігав, як довгасті задні фари перерізували його смугу шосе заледве не в чверті дюйма від бампера вантажівки.

Не відпускаючи гудок, водій вантажівки різко подався вліво й ревучи об’їхав лімузин, що вихилявся немов п’яний. Він запросив водія лімузина зробити заборонений законом статевий акт із самим собою. Вступити в оральний статевий контакт із різними птахами й ссавцями. Він запропонував від власного імені всім, у кому тече негритянська кров, забратися на свій рідний континент. Висловив щиру впевненість у тому, яке положення душа водія лімузина займе на тому світі. І насамкінець, припустив, що зустрічав матір водія лімузина в новоорлеанському борделі.

Він проїхав уперед, опинився в безпеці й раптом зрозумів, що напудив у штани.

У Геллорановій голові нав’язливе (ПРИЇДЬ, ДІКУ, БУДЬ ЛАСКА. ПРИЇДЬ, ДІКУ, БУДЬ ЛАСКА)

стало віддалятися й затихати, як передача на межі діапазону мовлення. Він смутно зрозумів, що його автомобіль суне по м’якому узбіччю й робить при цьому зовсім не п’ятдесят миль на годину. Геллоран знову вивів його на дорогу, відчувши, як за мить до повернення на покриття хитнув багажником.

Прямо перед ним виявився генделик «Рутбір». Геллоран посигналив і завернув до неї. Серце боляче калатало в грудях, обличчя набуло нездорового сірого відтінку. Заїхавши на стоянку, він дістав з кишені носову хустинку й обтер чоло.

(Господи)

— Чим можу прислужитися?

Зачувши голос, він знову здригнувся, хоч це був не глас Божий, а голосок гарненької офіціантки, що стояла у віконця його машини, приготувавши блокнот для запису замовлень.

— Так-так, мала, «рутбір» зі льодом. Дві ложечки ванілі, о’кей?

— Так, сер. — Вона пішла, приємно погойдуючи стегнами, обтягнутими червоною уніформою.

Геллоран відкинувся на спинку шкіряного сидіння й заплющив очі. Передача закінчилася. Останні слова затихли тоді, коли він припхався сюди й зробив замовлення. Залишився тільки нудотний пульсуючий головний біль, начебто мозок Геллорана перекрутили, відтиснули й повісили сушитися.

Але цього разу вийшло значно голосніше. Тоді хлопчик просто грав із ним. Тепер була паніка чистої води, кожне слово волало в голові в Геллорана.

Він поглянув на свої руки. На них падало гаряче сонячне світло, але гусяча шкіра ще не зійшла. Він звелів хлоп’яті покликати його, якщо буде потрібно допомога, — це він пам’ятав. І тепер хлопчик кликав.

Геллоран раптом замислився: як узагалі він міг залишити там хлопчика, що так сяє? Неодмінно мало статися лихо. Може, навіть велике лихо.

Він раптом завів машину, дав задній хід і, зриваючи гуму, вибрався на шосе. У в’їзній арці ресторану зупинилася офіціантка з пишними стегнами. У руках вона тримала тацю, на якій було пиво з льодом.

— Так що там у вас, пожежа? — крикнула вона, але Геллоран уже виїхав.

Прізвище управителя було Квімс, і, коли Геллоран увійшов, Квімс розмовляв зі своїм букмекером. Квімсу була потрібна четвірка коней. У Рокавеї. Ні, не «парлей», не «кі-нелья», не «екзакта», не «футура», хай йому грець. Просто стара добра четвірка, по шістсот доларів на кожного. А в неділю «Джетс». Тобто як це «Джетс» грають із «Біллз»? Він що, не знає, з ким грають «Джетс»? П’ятсот, розрив сім пунктів. Коли Квімс зі знесиленим виглядом поклав слухавку, до Геллорана дійшло, як можна одержувати п’ятдесят тисяч на рік, керуючи цим маленьким курортом, і при цьому носити штани, протерті на сраці до блиску. Квімс уп'явся в Геллорана очима, усе ще налитими кров'ю після того, як напередодні ввечері раз у раз заглядав у пляшку віскі.

— Які-небудь проблеми, Діку?

— Так, містере Квімс, сер. По-моєму, так. Мені потрібна відпустка на три дні.

У нагрудній кишені ядуче-жовтої сорочки Квімса лежала пачка «Кенту». Він, не виймаючи її з кишені, витяг сигарету, розім’яв і тужно прикусив патентований мікронітовий фільтр. І прикурив від настільної запальнички «Крікет».

Попередня
-= 132 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 3.

Останній коментар

anonymous7538 06.07.2014

Але в самому творі не вистачало хорору.


anonymous7538 04.07.2014

Цікавий кінець. Так і тримає в напруженні: "Що ж буде далі"?.


anonymous10749 04.07.2014

:-)


Додати коментар