Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Сяйво

Під гілку, на якій кріпилося осине гніздо (плід значно смертоносніший, аніж зморщені, але смачні яблука, які їхня яблуня звичайно давала наприкінці вересня, а тоді була ще середина місяця), батько підклав велику купу промоклого під дощем листя. День був ясним і безвітряним. Листя диміло, але по-справжньому не горіло, і його запах — аромат — луною повертав Джека в листопад, коли чоловіки в суботніх штанях і легких «віндбрейкерах» згрібали листя на купи й палили. Солодкий запах, що таїть у собі гіркоту, пряність, пробуджує спогади. Від тліючого листя піднімалися великі клуби диму, вони плили догори, обволікаючи гніздо.

Залишивши листи жевріти до вечора, батько пив на ґанку пиво й кидав порожні бляшанки в пластикове відро для миття підлоги; поруч сиділи старші сини, а в ногах грався малий Джекі, монотонно наспівуючи: «Ти ще поплачеш... у тебе серце ледаче... серце ледаче... але тобі це не минеться, одначе».

О чверть на шосту, якраз перед вечерею, тато підійшов до яблуні. Сини з острахом стовпилися в нього за спиною. У руці тато мав мотику. Він розкидав листя, залишивши дотлівати невеликі купки, а потім, погойдуючись і кліпаючи, потягнувся догори ручкою мотики й із другої або третьої спроби збив гніздо на землю.

Хлопці помчалися рятуватися на ґанок, але тато просто стояв над гніздом, погойдуючись і покліпуючи. Джекі підкрався ззаду, щоб подивитися. Кілька ос повільно повзали по своїх паперових володіннях, але злетіти не намагалися. Із чорного, ворожого нутра гнізда чувся незабутній звук, низьке, заколисливе дзижчання — так гудуть дроти під високою напругою.

— Чому вони не намагалися вжалити тебе, тату? — запитав він тоді.

— Вони сп’яніли від диму, Джекі. Збігай-но по каністру.

Він збігав. Тато полив гніздо бурштиновим бензином.

— Тепер відійди, Джекі, якщо не хочеш, звичайно, позбутися брів.

Він відступив убік. Звідкись із великих складок свого білого халата тато витяг сірники. Чиркнувши одним, він кинув його в гніздо. Стався жовтогарячо-білий вибух, майже беззвучний у своїй люті. Тато позадкував, регочучи як божевільний. Осине гніздо миттю згоріло дотла.

— Вогонь, — сказав тато, з посмішкою повертаючись до Джекі. — Вогонь уб’є що завгодно.

Після вечері хлопчики вийшли надвір і тужно постояли біля обвугленого, почорнілого гнізда. З гарячого нутра чулися звуки — це лопались, як кукурудзяні зерна, осині тільця.

Манометр показував двісті двадцять. Із середини котла чулося низьке металеве виття. У сотні місць сторчма піднялися струмки пари, як голки дикобраза.

(Вогонь уб'є що завгодно)

Джек раптом здригнувся. Він задрімав... і мало не відправився на той світ. Про що ж він думав? Його справа — захищати готель. Він — сторож.

Долоні Джека так швидко змокли від жаху, що першої миті великий вентиль вислизнув у нього з рук. Тоді Джек вчепився пальцями за спиці. Він крутонув один раз, два, три. Пара голосно засичала, начебто зітхнув дракон. З-під котла піднявся теплий тропічний туман, огорнувши його тонкою завісою. На мить шкала зникла з очей Джека, але він подумав, що прождав, мабуть, занадто довго: стогін, бряжчання в котлі посилилося, потім щось кілька разів важко гримнуло й почувся скрегіт металу.

Коли пара частково розвіялася, Джек побачив, що стрілка манометра впала до двохсот і продовжує падати. Струмки пари, що вибивалися по краях приварених латок, дедалі слабшали. Щемливий скрегіт стихав.

Сто дев’яносто... сто вісімдесят... сто сімдесят п’ять...

(паротяг стукотів, та чомусь не свистів, а завити схотів)

Але Джек думав, що тепер котел не вибухне. Тиск упав до ста шістдесяти.

(...все ущерть до чортів, на той світ загудів, певно сам захотів)

Тяжко дихаючи, тремтячи Джек відступив від котла. Він глянув на руки й побачив, що на долонях уже здуваються пухирі. Чорт із ними, з пухирями, подумав він і непевно розсміявся. Мало не загинув, стискаючи рукою руків’я, як машиніст Кейсі з «Катастрофи старенького дев’яносто сьомого»27. А ще гірше, він погубив би «Оверлук». Він не відбувся як учитель, не відбувся як письменник, чоловік і батько. Навіть п’яниця з нього не вийшов. Але зразком провалу, таким, що краще й не придумаєш, було б підірвати будинок, який повинен охороняти. А будинок цей неабиякий. Особливий.

Господи, як йому хотілося випити.

Тиск упав до вісімдесяти. Обережно, ледь морщачись від болю в руках, Джек знову закрив спусковий клапан. Але відтепер за котлом доведеться стежити уважніше, ніж завжди. Решту зими Джек не довірить йому більше сотні фунтів на квадратний дюйм. А якщо й буде трошки холоднувато, доведеться просто посміхнутися й стерпіти.


 27 Мається на увазі одна з літературних версій залізничної катастрофи локомотива «Old 97», що сталася поблизу Денвіла, штат Вірджинія, 27 вересня 1903 року

Попередня
-= 139 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 3.


Останній коментар

anonymous7538 06.07.2014

Але в самому творі не вистачало хорору.


anonymous7538 04.07.2014

Цікавий кінець. Так і тримає в напруженні: "Що ж буде далі"?.


anonymous10749 04.07.2014

:-)


Додати коментар