Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Сяйво

40. У підвалі

(ШКотея, клятий котел!!!)

Думка барвисто розцвіла в мозку Джека Торренса, у неї була яскрава, застережливо червона облямівка. Одразу ж почувся голос Ватсона:

(Забудеш — а воно поповзе, поповзе, й цілком можливо, що прокинетеся ви всією сімейкою на сраному місяці... а трішечки скинеш — і все, ніяких турбот... робили його на двісті п'ятдесят, але тепер котел рвоне значно раніше... коли ця стрілка добереться до ста вісімдесяти, мене ніякими пряниками не заманиш спуститися й стати поруч...)

Тут, унизу, Джек провів усю ніч, заглибившись у коробки зі старими записами, одержимий божевільним відчуттям того, що час збігає й треба квапитися. Найважливіші відгадки, зв'язки, які б усе прояснили, й далі вислизали. Пальці Джека від хрустких старих паперів пожовкли й забруднилися. Він так захопився, що навіть забув перевірити котел. Тиск він скинув напередодні ввечері, близько шостої, одразу, як спустився сюди. Зараз було...

Він глянув на годинник і підхопився, зачепивши ногою стос старих накладних. Той перевернувся.

Господи, чверть на п'яту ранку.

Топка шаліла. Котел ревів і свистів.

Джек підбіг до нього. Схудле за останній місяць обличчя зараз густо покривала щетина, надаючи йому виснаженого вигляду в'язня концтабору. Манометр показував двісті десять фунтів на квадратний дюйм. Джек уявив, що бачить, як боки старого, залатаного й завареного котла спучуються від смертельної напруги.

(вона повзе... коли ця стрілка дістанеться до ста вісімдесятьох, мене ніякими пряниками не заманиш спуститися й стати поруч...)

Раптом спокусливо заговорив холодний внутрішній голос.

(А хай йому. Іди, забери Венді та Денні й забирайся звідси на хрін. Нехай торохне!)

Джек буквально бачив цей вибух. Подвійний гуркіт грому, що вирве в цього місця спершу серце, а потім душу. Котел розлетиться з жовтогарячо-фіолетовим спалахом, від якого весь підвал заллє град розпеченої шрапнелі. Подумки Джек бачив, як, немов страшні більярдні кулі, від стін до стелі відскакують розпечені шматки металу — свистить у повітрі зубчаста смерть. Частина їх, звичайно, пронесеться просто під цією кам’яною аркою, підпалять старі папери потойбіч,

і, чорт забирай, як же весело ті запалають! Знищ секрети, спали розгадки, цю таємницю ніколи не розгадати жодній живій душі! Потім вибухне газ, оглушливо зареве й затріщить полум’я, і цей величезний пальник перетворить готель на справжнє пекло. Сходи й коридори, стелі й кімнати — все потоне в полум’ї, як замок з останньої серії «Франкен-штейна». Полум’я перекинеться на крила будинку, охопить синьо-чорне плетиво килимів, як нетерплячий гість. Шовковисті шпалери обвугляться й згорнуться. Тут немає жодного розпилювача, лише застарілі шланги, скористатися якими нікому — жодна пожежна команда на світі не дістанеться сюди раніше березня. Гори, дитинко, гори. За дванадцять годин залишаться лише голі кості, і все.

Стрілка манометра піднялася до двохсот дванадцяти. Котел кректав і стогнав, як бабця, що намагається підвестися з ліжка. По краях старих латок заграли свистячі струмки пари. Сичали крихітні кульки припою.

(Це мій останній шанс.)

Єдиним, що ще не принесло їм доходу, був їхній із Венді спільний страховий поліс. Проживши в Стовінґтоні рік, вони застрахували свої життя. Смерть приносила сорок тисяч доларів, і сума подвоювалася, якщо один із них гинув у залізничній або авіакатастрофі... або під час пожежі. Помри тайкома — виграєш сто доларів.

(Пожежа... вісімдесят тисяч...)

У них буде час, щоб вибратися звідси. Навіть якщо Венді з Денні сплять, час вибратися в них буде. Джек не сумнівався. До того ж він вважав, що навряд чи кущі живоплоту або що-небудь іще спробує їх затримати, коли «Оверлук» палатиме.

(Палатиме)

Стрілка протанцювала по брудній, майже невидимій шкалі до двохсот п'ятнадцяти фунтів на квадратний дюйм.

Джек згадав ще одну річ із часів свого дитинства.

У них за будинком росла яблуня, на нижніх гілках якої оси влаштували гніздо. І вкусили одного зі старших братів Джека (зараз він не міг згадати, кого саме), коли той розгойдував стару шину, підвішену татом до однієї з нижніх гілок. Було пізнє літо, коли оси найлютіші.

Батько щойно повернувся з роботи і, ще одягнений у біле, з обличчям, обкутаним тонким туманом пивного духу, зібрав усіх трьох хлопчиків — Бретта, Майка й малого Джекі — і повідомив їм, що збирається позбутися ос.

— Тепер дивіться, — сказав він, посміхаючись і ледь похитуючись (тоді він ще не мав палиці, зіткнення з молочним фургоном було ще в далекому майбутньому). — Може, чому-небудь навчитеся. Це мені показав мій батько.

Попередня
-= 138 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 3.


Останній коментар

anonymous7538 06.07.2014

Але в самому творі не вистачало хорору.


anonymous7538 04.07.2014

Цікавий кінець. Так і тримає в напруженні: "Що ж буде далі"?.


anonymous10749 04.07.2014

:-)


Додати коментар