Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Сяйво

У Джека й далі крутилася голова, він усе ще почував сп’яніння, але, обернувшись назад до каміна, миттєво протверезів. Там стояли тільки слоники... і годинник.

Спотикаючись, Джек перетнув холодний, повен тіней вестибюль і їдальню. Нога зачепилася за ніжку стола, той із тріском перевернувся, а Джек простягнувся, до крові розбивши носа об підлогу Він піднявся, чмихаючи й промокаючи ніс тилом руки. Діставшись до бару «Колорадо», Джек ввалився туди крізь хитні двері так, що стулки відлетіли назад і вдарилися об стіни.

Порожньо... але, на щастя, бар був повний! У темряві тепло поблискувало скло й срібні облямівки етикеток.

Одного разу, згадав Джек, колись давно він розсердився, що за полицями немає дзеркала. Зараз він був цьому радий. Подивившись у нього, він побачив би просто чергового п'яницю, який щойно порушив обіцянку не пити: розквашений ніс, розстебнута сорочка, скуйовджене волосся, зарослі щоки.

(отак буває, якщо сунути в гніздо всю руку.)

Джека раптом гостро пройняло почуття повної самітності. Він розплакався, почуваючи себе нещасним і щиро бажаючи вмерти. Нагорі від нього замкнулися дружина й син. Вечірка закінчилася.

Він знову потягнувся вперед, до стійки.

— Ллойде, мать твою, де ти? — закричав він.

Відповіді не було. У цій чудово оздобленій

(камері)

кімнаті не було навіть луни, яка повернула б його ж слова й створила б видимість компанії.

— Ґрейді!

Ніякої відповіді. Тільки вишикувані пляшки, усі — наготові.

(Перевернись. Умри. Апорт. Служи. Умри)

— Начхати, зроблю сам, чорт вас забирай.

Обійшовши стійку наполовину, він заточився й упав, глухо стукнувшись головою об підлогу. Піднявся рачки, обертаючи очима (причому кожне око робило це незалежно від іншого), і щось невиразно замурмотав. Потім звалився, повернувши голову набік, і захропів.

Зовні вітер, що гнав перед себе все густіший сніг, завив голосніше. Була 8:30 ранку.

45. Аеропорт Степлтон, Денвер

О 8:31 за гірським часом жінка, що летіла рейсом № 196 Американської авіатранспортної компанії, розридалася й заходилася ділитись своєю особистою думкою, яку, можливо, розділяла частина пасажирів (а ймовірно, навіть екіпаж), що літак зараз розіб’ється.

Жінка з різкими рисами обличчя відірвала очі від книги й видала короткий аналіз характеру: «Дурепа» — після чого повернулася до читання. За час польоту вона спожила дві порції горілки з апельсиновим соком, але, схоже, не зм’якшилася.

— Ми розіб’ємося! — пронизливо голосила жінка. — Я знаю, знаю!

До пасажирки поспішила стюардеса, присіла поруч із нею навпочіпки. Геллоран подумав, що тільки стюардеси й дуже молоденькі домогосподарки вміють присісти навпочіпки в повному сенсі цього слова. Рідкісний і дивовижний дар. Так він міркував, а стюардеса тим часом тихенько вмовляла жінку й помалу заспокоювала її.

Щодо інших пасажирів рейсу № 196 Геллоран був не в курсі, але сам він перелякався так, що мало не напудив у штани. За віконцем виднілася тільки біла завіса, що налітала хвилями. Різкі пориви вітру, що налітали немов з усіх боків, кидали літак з боку в бік, викликаючи нудоту. Щоб частково компенсувати це, завели мотори, і в результаті підлога під ногами затряслася. Кілька людей позаду стогнали над «туристами», одна зі стюардес повернулася з оберемком чистих пакетів, а чоловік, що сидів на три ряди попереду Геллорана, зробив «в-в-уп» у свій примірник «Нешнл Обзервер» і, вибачаючись, посміхнувся дівчині, що підійшла допомогти йому почиститися.

— Усе нормально, — заспокоїла вона його, — я себе так почуваю, коли читаю «Рідерз дайджест».

У Геллорана був достатній досвід польотів, щоб припустити, що ж відбулося. Вони майже увесь час летіли проти сильного вітру, над Денвером зненацька погіршилася погода, але тепер уже пізненько було звертати кудись, де погода краща. Ну, донеси, рідний!

(друже, це ж не молодиця, а сигнал до кавалерійської атаки, мать її так!)

Стюардеса, здається, успішно приборкала істерику пасажирки. Та хлипала й сякалася в шовкову носову хустку, але перестала безперешкодно повідомляти пілотській кабіні свої думки щодо ймовірного завершення польоту. Стюардеса востаннє поплескала її по плечу й підвелася, але отут «боїнґ» різко нахилився, вона позадкувала, спіткнулася й упала на коліна чоловікові, якого нещодавно знудило в газету. Зринуло чарівне, довге, затягнуте в нейлон стегно. Чоловік заморгав, а потім добродушно поплескав дівчину по плечу Вона повернула посмішку, але Геллоран подумав, що напруга помітна. Нині вранці летіти було до біса важко.

Попередня
-= 150 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 3.


Останній коментар

anonymous7538 06.07.2014

Але в самому творі не вистачало хорору.


anonymous7538 04.07.2014

Цікавий кінець. Так і тримає в напруженні: "Що ж буде далі"?.


anonymous10749 04.07.2014

:-)


Додати коментар