Слава ЗСУ!

— Тебе тут немає! — пронизливо викрикнув Геллоран левові. — Ні, ні, немає! — Він заледве звівся на ноги і встиг подолати півшляху до снігохода, але лев стрибнув і вдарив

Геллорана по голові лапою, яка закінчувалася голками. Геллоран побачив, як беззвучно смикаються вогні.

— Немає тебе, — знову вимовив він, але це було лише завмираюче бурмотання. Коліна Діка підкосилися, і він упав у сніг. Права половина обличчя перетворилася на криваву смугу. Дік поповз. Лев ударив знову й перекотив його на спину, як черепаху Звір грайливо загарчав.

Геллоран щосили намагався дістатися до снігохода. Там лежало те, що було йому необхідне. Та лев, ревучи й дряпаючи, знову накинувся на нього.

52. Венді й Джек

Венді ризикнула ще раз кинути оком через плече. Джек був на шостій сходинці, він тулився до поручнів майже так само, як і вона. Він і далі посміхався, а темна кров, що повільно сочиться з рота крізь усміхнені губи, стікала вниз по підборіддю. Помітивши погляд Венді, Джек вишкірився.

— Зараз я тобі мізки в голову вправлю, прямісінько в голову, мать твою так. — Він заледве піднявся ще на одну сходинку.

Запанікувавши, Венді майже перестала помічати біль у боці. Вона підтягувалася догори так швидко, як тільки могла; незважаючи на біль, судомно чіплялася за поручні. Діставшись до сходового майданчика, вона оглянулася.

Джек, здавалося, не втрачає, а набирає сили. Від майданчика він був лише за чотири сходинки. Правою рукою підтягувався, а в лівій тримав молоток і примірявся.

19 “Сяйво" 577

— Я тут як тут, за спиною, — немов читаючи її думки, важко видихнув Джек закривавленими губами, розтягнутими в посмішці. — На п'яти наступаю, стерво. Ось зараз я тобі покажу.

Затуляючи рота руками, спотикаючись, Венді побігла по головному коридору.

Двері одного з номерів відчинилися, і звідти висунувся чоловік у зеленуватій масці вовкулаки.

— Класна вечірка, чи не так? — пронизливо прокричав він їй в обличчя і смикнув за вощений шнурок хлопавки. Пролунало гучне «бах!», і раптом навколо Венді посипався дощ із шовковистих стрічок серпантину. Чоловік у масці вовкулаки огидно захихикав і знову зачинив двері номера. Венді полетіла на килим. їй здалося, що правий бік вибухнув болем, і вона затято боролася із чорнотою непритомності. Крізь розставлені пальці Венді бачила візерунок килима, він немовби ворушився, гойдаючись і сплітаючись, і доносився невиразний шум ліфта.

У неї за спиною із тріском опустився молоток. Венді, схлипуючи, кинулася вперед. Оглянувшись, вона побачила, що Джек спіткнувся, заточився, але за секунду до того, як упасти на килим, заливаючи ворс яскравою кров'ю, опустив молоток.

Той потрапив їй точно між лопаток. Біль, що простромив Венді, виявилася настільки гострим, що вона змогла лише зазвивався, стискаючи й розтискаючи кулаки. У неї всередині щось хруснуло — Венді виразно розчула це — а наступні кілька хвилин вона сприймала все довкола так, начебто оглухла і спостерігала за всім крізь туманну завісу тонкої прозорої тканини.

Потім свідомість повернулася повністю, а з нею — біль і жах.

Джек спробував піднятися, щоб довести справу до кінця.

Венді силкувалася встати й зрозуміла, що це неможливо. Вгору і вниз по спині при кожному зусиллі пробігало щось на кшталт електричних розрядів. Вона, звиваючись, поповзла по коридору. Джек повз слідом, молоток для роке заміняв йому чи то милицю, чи палицю.

Вона дісталася до рогу й, учепившись руками за стіну, заповзла за неї. Жах Венді все наростав. Це здавалося неможливим, проте було саме так. Не бачити Джека, не знати, наскільки близько він, було у сто разів гірше. Підтягуючи тіло вперед, Венді так чіплялася за килим, що насмикала повні пригорщі ворсу. Вона доповзла до середини короткого коридорчика й лише тоді помітила, що двері спальні розкриті навстіж.

(Денні. О Господи!)

Вона змусила себе звестися на коліна, потім, хапаючись за стіну, піднялася на ноги. Пальці зісковзували із шовковистих шпалер. Нігті Венді видирали з них маленькі паперові стрічечки. Як тільки Джек з'явився з-за рогу в дальньому кінці коридору й, опираючись на молоток для роке, кинувся вперед, Венді, пересилюючи біль, пошкутильгала, чи радше перетяглася через поріг кімнати. Ухопившись за край туалетного столика, вона випрямилася й учепилась у двері.

Джек кричав на неї:

— Не смій зачиняти двері! Кляте стерво, не смій зачинятися!

Вона із тріском зачинила їх і засунула засув. Пальці лівої руки навмання рилися в мотлоху, що валявся на столику, скинули монетки, і ті розсипалися на підлогу. У ту мить, коли, просвистівши в повітрі, молоток гупнув по дверях та;<, що вони задрижали, Венді схопила зв'язку ключів. Із другої спроби ключ увійшов у замок. Вона повернула його вправо. Клацнув язичок замка, Джек закричав. Молоток голосно гупав у двері, і Венді здригнулася й позадкувала. Як Джеку вдається це, адже в нього у спині ніж? Звідки він бере сили? їй хотілося заволати в замкнені двері: «Чому ти живий?»