Слава ЗСУ!

(тут, у місті, репутація в готеля кепська)

Стиснувши зуби, Дік підсунув рукоятку вище й подивився, як стрілка спідометра поповзла вгору, минаючи позначку «40», і зупинилася на сорока п’яти. Йому здавалося, що снігохід мчить жахливо швидко, і все-таки побоювався, що цього недостатньо. За такої швидкості він буде добиратися до «Оверлука» майже годину А якщо поїде швидше, то може взагалі туди не дістатися.

Дік приклеївся поглядом до захисної огорожі при дорозі. Кожен стовпчик вінчав рефлектор завбільшки з десятицен-тову монету. Багато їх занесло снігом. Двічі Геллоран із небезпечним запізненням помітив знак повороту й відчув, що снігохід спершу заїхав на замет і лише потім повернувся туди, де влітку проходить дорога. Лічильник відстані відлічував милі так повільно, що можна було збожеволіти — п’ять, десять, нарешті, п’ятнадцять. Обличчя одерев’яніло навіть під в’язаною лижною маскою, а ноги закоцюбли.

(їй-богуу не пошкодував би сотню за лижні штани)

Жах Геллорана наростав із кожною наступною милею. Можна було подумати, що готель огортає якась отруйна атмосфера, яка згущається в міру наближення до нього. Чи було так і раніше? «Оверлук», по суті, ніколи не подобався Геллорану, і не лише йому, однак такого ще не бувало.

Він почував, що голос, який мало не вгробив його за Сайдвіндером, намагається пробити захист, дістатися до м’якої серцевини. Голос цей був потужний і за двадцять п’ять миль звідси — наскільки ж він зміцнів тепер? Повністю відгородитися від нього не вдавалося. Дещо прослизало в мозок Геллорана, заполонюючи його лиховісними образами з підсвідомості. Йому все частіше й частіше уявлялася тяжко поранена жінка у ванній, вона підняла руки, марно намагаючись відвернути удар, і Дік усе дужче впевнювався, що ця жінка, мабуть...

(о Боже, обережніше!)

Перед ним виросла загорожа, начебто він катався на американських гірках. Задумавшись, він пропустив знак повороту. Рвонувши вправо кермо, Дік розвернув снігохід на сто вісімдесят градусів. Полози пронизливо заскреготали по камінню. Геллоран подумав, що ось-ось вилетить зі снігохода. І справді — той захитався, балансуючи на грані падіння, а потім, наполовину завдяки зусиллям водія, наполовину за інерцією, відкотився назад на більш-менш рівну поверхню засипаної снігом дороги. Потім попереду виявився обрив, фара висвітила різку межу між сніжним покривом і пітьмою, що простиралася за ним. Дік розвернув снігохід в інший бік, серце нудотно колотилося в горлі.

(тримайся дороги, Діккі, друже)

Він змусив себе ще трохи повернути рукоятку догори. Тепер стрілка спідометра коливалася в межах п’ятдесяти. Вітер вив і ревів. Фара простромлювала пітьму.

Невідомо, скільки часу минуло перш, ніж Геллоран виїхав до повороту, що лежав серед сніжних берегів, і попереду помітив спалах. Блиснув вогник, потім усе загородила земля, що здибилася складкою. Світло зринуло на такий короткий час, що Геллоран переконував себе: це тільки гра уяви. Однак за наступним поворотом вогник мигнув знову, тепер уже ближче. Цього разу сумніватися в його реальності не випадало — Дік уже стільки разів раніше бачив його під цим же кутом... «Оверлук». Схоже, світло горіло на першому й другому поверхах.

Страх з’їхати з дороги або розбити снігохід на невидимому повороті повністю розтав. Снігохід упевнено звернув на першу половину S-подібного повороту, який Геллоран тепер згадав аж до фута, і тут фара щось висвітила

(Господи... Божву що це?)

на дорозі попереду. Застигла чорно-біла постать. Спершу Геллоран подумав, що це якийсь надзвичайно великий вовк, якого буря зігнала з гір. Але, наблизившись, зрозумів, що це, і горло перехопив жах.

Не вовк, а лев. Лев — фігура живоплоту.

Окреслена чорною тінню й пухнастим снігом морда, стегна, напружені для стрибка стегна... і лев справді стрибнув. Він різко відштовхнувся задніми лапами, і навколо них беззвучно вибухнув, заклубився блискучими іскорками сніг. Закричавши, Геллоран різко вивернув кермо вправо, одночасно зігнувшись. По обличчі, шиї, плечах пробігли брижі болю. Діка викинуло зі снігохода. Лижна маска роздерлася. Геллоран упав, приминаючи сніг, і покотився.

Він почував, що звір наближається, ніздрі заповнив запах зеленого листя падуба. Величезна зелена лапа обрушилася йому на поперек, і Геллоран пролетів у повітрі добрих десять футів, вивернувши носаки, як ганчір'яна лялька. У нього на очах снігохід, що залишився без водія, ударився об бордюр і став дибки, обмацуючи фарою небо. Потім він із глухим стукотом перевернувся й завмер.

І тут лев стрибнув на Геллорана. Пролунало потріскування й шелест. Щось розпороло куртку на грудях. Можливо, тверді прутики — але Геллоран знав: це пазурі.