Слава ЗСУ!

— Послухай, — сказав він. — Будь людиною. Мені треба туди піднятися, а без снігохода нічого не вийде. Заплачу, скільки скажеш, тільки, заради Бога, не пхайся у мої справи.

— Добре, — відповів незворушний Деркін. — Якщо тебе послав Говард, це вже дещо. Бери-но «Арктичну кішку». Я заллю в бак п'ять галонів бензину. Думаю, вона тебе звозить і туди, і назад.

— Спасибі, — не дуже впевнено відповів Геллоран.

— Даси двадцять доларів. Це буде разом зі спиртом.

Геллоран намацав у гаманці двадцятку; дістав і простягнув Деркіну. Той запхав її в кишеню сорочки, навіть не подивившись.

— По-моєму, нам, напевно, краще помінятися одежею, — сказав Деркін, знімаючи куртку. — Від твого пальтечка нині ввечері користі ні хріна не буде. Прийдеш повертати машинку, тоді обміняємося назад.

— Ні, так я не можу...

— Ану не галасуй, — перебив Деркін, усе ще м’яко, — я тебе замерзати не пошлю. Я тут пройду пару будинків — і все, там мій стіл, а на столі — вечеря. Не переч.

З легким здивуванням Геллоран обміняв пальто на оторочену хутром куртку Деркіна. Над головою тихенько гуділи лампи денного світла, і це нагадувало йому про світильники в кухні «Оверлука».

— Торренсів малий, — мовив Деркін і похитав головою. — Гарненький, чи не так? Поки сніг усерйоз не повалив, вони з татусем частенько тут бували. Зазвичай на вантажівці з готелю. Мені здалося, ця парочка так один за одного тримаються, що куди вже міцніше. Ото хлопчисько, що справді любить татуся. Сподіваюся, з ним усе гаразд.

— Я теж сподіваюся. — Геллоран застебнув блискавку куртки й зав’язав каптур.

— Дай-но допоможу тобі випхати цю штуку надвір, — сказав Деркін. Вони прокотили снігохід по заляпаній бензином цементній підлозі до воріт гаража. — Ти раніше на такому їздив?

— Ні.

— Ну, це штука нескладна. Інструкція приклеєна до приладової дошки, але насправді потрібно тільки знати, де стоп, де хід. Тут ручка як ото в мотоциклі. З іншого боку — гальмо. На поворотах нахиляй машинку. По насту ця дитинка шпарить на сімдесят, але по такій каші більше п'ятдесяти не вичавиш, та й то заледве.

Тепер вони опинилися на засніженому дворі станції обслуговування. Деркін підвищив голос, щоб його не заглушали пориви вітру.

— З дороги не з'їжджай! — кричав він у вухо Геллора-ну. — Наглядай за бордюром і покажчиками, і все буде о'кей. Коли звернеш із дороги, ти небіжчик. Зрозумів?

Геллоран кивнув.

— Зачекай хвилинку! — велів Деркін і побіг назад у гараж. Поки його не було, Геллоран повернув ключ запалювання й трохи піддав газу. Снігохід пчихнув і ожив, нахабно й неспокійно затарахкотів.

Деркін повернувся із чорно-червоною лижною маскою.

— Піддягни під каптур! — прокричав він.

Геллоран натягнув маску. Вона була тіснувата, але одразу ж заховала від вітру, від якого клякнули чоло, щоки й підборіддя.

Деркін нагнувся ближче, щоб його було чутно.

— По-моєму, ти трохи січеш, як ото деколи Гові, — сказав він. — Це добре, тільки ось у готеля тут кепська репутація. Хочеш, дам тобі карабін?

— Думаю, користі від нього не буде, — закричав у відповідь Дік.

— Як хочеш. Але коли забереш хлопчака, привозь його на 16-у Піч-Лейн. Дружина супу підігріє.

— О’кей. Спасибі за все.

— Обережно там! — заволав Деркін. — Тримайся дороги!

Геллоран кивнув і повільно потягнув ручку. Снігохід замуркотів і рушив, фара розсікла густо падаючий сніг конусом яскравого світла. У дзеркальці заднього виду мигнула піднята рука Деркіна. Дік помахав у відповідь, потім злегка штовхнув ліктями кермо вліво й опиьився на Головній вулиці. У білому світлі вуличних ліхтарів снігохід ішов як по маслу. Спідометр показував тридцять миль на годину. Було десять хвилин на восьму. В «Оверлуку» Венді й Денні спали, а Джек Торренс обговорював питання життя й смерті зі своїм попередником.

За п’ять кварталів ліхтарі на Головній вулиці скінчилися. Півмилі тяглися маленькі будиночки, наглухо задраєні від бурану, а потім залишилася тільки пітьма, у якій вив вітер. Варто було Діку знову опинитися в темряві, яку розсіював лише тонкий промінчик від фари снігохода, як наліг колишній жах — такими гнітючими й спустошуючими бувають дитячі страхи. Він ніколи ще не почував себе таким самотнім. У ті кілька хвилин, поки виднілися у дзеркальці нечіткі вогні Сайдвіндера, прагнення розвернутися й поїхати назад було просто непереборним. Геллоран подумав, що, незважаючи на всю заклопотаність Деркіна долею синка Джека Торренса, він не запропонував взяти другий снігохід і поїхати разом з ним.