Слава ЗСУ!

Удень Венді сиділа вдома, господарювала, годувала Денні з пляшечки в сонячній кухні чотирикімнатної квартири на третьому поверсі, слухаючи платівки на портативному стереопрогравачі, що працював від батарейок, — його вона купила ще студенткою. Джек приходив додому о третій (або

0 другій, якщо вважав, що останній урок можна скоротити),

1 поки Денні спав, вів її в спальню — і страхи щодо того, що вона погана мати, стиралися.

Вечорами, поки Венді друкувала, Джек писав і займався своїми завданнями. У ті дні, бувало, з’явившись зі спальні, де стояла машинка, вона заставала обох сплячими на дивані в кабінеті — Денні, засунувши великий палець у рот, затишно лежав на грудях роздягненого до трусів Джека. Вона переносила Денні в ліжечко, прочитувала, що Джек написав за вечір, і лише потім будила його, щоб він перейшов у спальню.

Найкращий рік, найкраще ліжко.

Буде й на нашій вулиці свято...

У ті дні Джек ще міг упоратися зі своїм потягом до спиртного. У суботу ввечері забігала компанія друзів-студентів, з’являвся ящик пива, починалися суперечки, у яких Венді майже не брала участі — адже вона займалася соціологією, а Джек — літературою. Сперечалися щодо того, літературним чи історичним здобутком уважати щоденники Пепіса, обговорювали поезію Чарльза Олсона, іноді читали фрагменти ще не закінчених робіт. Сперечалися на сотні тем. Ні, на тисячі. Необхідності брати участь вона не відчувала — досить було примоститися в кріслі-гойдалці поряд із Джеком, що сидів на підлозі по-турецьки, тримаючи в одній руці пиво, а іншою ніжно обхопивши її ікру або щиколотку.

У Нью-Гемпширському університеті тривало затяте змагання, а Джек мав і додатковий тягар — він писав. Щовечора він витрачав на це не менше години. Це було його рутиною. А суботні посиденьки — необхідним лікуванням. Там Джек випускав із себе щось, що інакше могло б розбухати доти, поки він не вибухнув би.

Закінчуючи диплом, він знайшов роботу в Стовінґтоні, найперше завдяки своїм оповіданням — на той час було опубліковано вже чотири, одне — в «Есквайрі». Венді доволі виразно пам'ятала той день — на те, щоб забути, трьох років мало. Конверт вона мало не викинула, вирішивши, що це чергова пропозиція передплати. Замість того, розкривши конверт, вона виявила всередині листа про те, що «Есквайр» на початку наступного року хотів би опублікувати оповідання Джека «Причетність до чорних дір». Вони заплатять дев’ятсот доларів — не за публікацію, а за згоду. Майже половину того, що вона заробляла за рік, передруковуючи різні папірці. Венді полетіла до телефону, залишивши Денні сидіти у високому стільчику з комічно витріщеними їй услід оченятами, і пицею, перемазаною гороховим пюре з яловичиною.

За сорок п'ять хвилин з університету прибув Джек, «б’юїк» осідав під вагою семи приятелів і бочки пива. Після церемоніального тосту (Венді теж долучилася, хоча зазвичай була байдужа до пива) Джек підписав угоду, поклав у конверт зі зворотною адресою й пішов укинути його в скриньку наприкінці кварталу. Коли він повернувся, то, зупинившись у дверях, із серйозним виглядом сказав: «Вені, віді, віці». Пролунали вітальні крики й оплески. Коли до одинадцятої вечора бочка спорожніла, Джек і ті двоє, що все ще були транспортабельні, пішли по барах.

Унизу, в холі, Венді відійшла з ним убік. Ті двоє вже вийшли й сиділи в машині, п'яними голосами розспівуючи Нью-Гемпширський бойовий гімн. Джек, стоячи на одному коліні, натужно порався зі шнурками мокасинів.

— Джеку, — сказала вона. — Не треба. Ти навіть шнурки зав’язати не можеш, то що вже казати про машину.

Він піднявся й спокійно поклав їй руки на плечі.

— Сьогодні ввечері я місяць із неба можу дістати, якщо захочу!

— Ні, — сказала вона. — Ні, ні за які оповідання в «Есквайрі» на світі!

— Повернуся не пізно.

Але повернувся він аж о четвертій ранку; спотикаючись і бурмочучи, піднявся по сходах і, ввалившись у кімнату, розбудив Денні. Спробувавши заспокоїти маля, упустив його на підлогу. Венді вилетіла як божевільна, найперше подумавши про те, що скаже її матір, якщо побачить синець, а вже потім про все інше, — Господи, допоможи, Господи, допоможи нам обом, — і, підхопивши Денні, сіла з ним у крісло-гойдалку, заколисала. Майже всі п’ять годин, доки Джека не було, вона думала в основному про свою матір і її пророцтво, що із Дже-ка ніколи нічого не вийде. Високі ідей сказала мати. Аякже. У благодійних комітетах повно кретинів з високими ідеями. Чи доводило оповідання в «Есквайрі» правоту матері, чи навпаки? Вінніфред, ти неправильно тримаєш дитину. Дай її мені. А чоловіка вона тримає правильно? Інакше навіщо йому йти зі своєю радістю з дому? Венді обійняв безпомічний жах, і їй навіть не спало на гадку, що Джек пішов із причин, які не мають до неї жодного стосунку